У контексті повномасштабної війни та масового застосування окупаційними військами насильства з метою захоплення влади особливо важливим є розуміння статті 40 Кримінального кодексу України. Згідно з нею, особи, які діяли або бездіяльність яких були зумовлені фізичним або психічним насильством з боку представників окупантів, не несуть повної кримінальної відповідальності за свої дії.

Наприклад, якщо особа під тортурами розголосила державну таємницю, то за ці дії її не можна притягнути до кримінальної відповідальності, оскільки вона вчинила це під примусом і не могла керувати своїми вчинками. Фізичний примус передбачає застосування фізичного насильства з метою примусити особу вчинити протиправні дії або утриматись від дій, які вона повинна була б вчинити.

Є два види фізичного примусу:

• той, що позбавляє особу можливості діяти на власний розсуд (наприклад, зв’язування, позбавлення волі, тілесні ушкодження);
• спрямований на зламання психіки особи для примусу її до протиправних дій (наприклад, катування, психологічний тиск).

У випадку повного позбавлення особи можливості діяти на власний розсуд під впливом фізичного примусу, вона не несе кримінальної відповідальності за свої дії. У разі, коли особа зберігала контроль над своїми діями, кримінальна відповідальність застосовується за правилами крайньої необхідності.

Психічний примус полягає у впливі на психіку особи з метою змусити її вчинити протиправні дії або утриматись від них.
Наприклад, погроза фізичного насильства, психологічний тиск або шантаж можуть стати засобами психічного примусу. У випадку застосування психічного примусу, вирішується питання про кримінальну відповідальність особи за вчинені дії за правилами крайньої необхідності. У загальному, стаття 40 Кримінального кодексу України передбачає спеціальний підхід до неповнолітніх і осіб, які діяли під впливом фізичного або психічного примусу з боку представників окупаційних військ, з метою захисту їх прав та можливості реабілітації.

Отже, для застосування статті 40 Кримінального кодексу України необхідна сукупність наступних фактів:

• заподіяння особі болю, нанесення фізичних травм або позбавлення волі з метою примусити її вчинити злочин.
• відсутність в особи реальної можливості самостійно себе захистити або уникнути страждань.