Один із сучасних прихильників теорії природного права Ентоні Д'Амато писав: «Справедливість, стверджую я, це те, для чого існує право; справедливість - це те, що повинні реалізовувати юристи. Право - це не більше, ніж набір інструментів, ми не повинні забувати, що законодавство саме по собі не може вирішити людські проблеми. Як і будь-який інший інструмент, закон може полегшити вирішення даної проблеми. Але ми не можемо очікувати від закону, що він скаже нам, як ця проблема повинна бути вирішена». Висновок, до якого приходить автор: справедливість - це внутрішня невід'ємна частина права, а не щось відмінне від нього.
Д'Амато будує свою аргументацію на основі аналізу гіпотетичної ситуації.
Маленька дитина вибігає на дорогу з-за припаркованої машини (тобто до останньої миті її не було видно) прямо перед автомобілем, що швидко рухається. У водія є одна можливість не задавити дитину - миттєво повернути ліворуч. Але тоді водій перетне паралельні білі лінії посередині дороги, а це заборонено правилами дорожнього руху. (На зустрічній смузі в момент інциденту нікого немає.)
Отже, водій А (Аліса) в останню мить бачить дитину, повертає ліворуч, перетинає паралельні лінії і, об'їхавши дитину, повертається на свою смугу. Це бачить поліцейський, який зупиняє Алісу і вручає їй повістку в дорожній суд. Між ними відбувається наступний діалог:
Аліса. Чому Ви вручаєте мені повістку? Я рятувала життя дитини.
Поліцейський. Я знаю. Я радий, що Ви так вчинили. Але Ви все-таки порушили Правила дорожнього руху.
Аліса. Ви хочете сказати, що мені слід було залишатися на моїй смузі і переїхати дитину?
Поліцейський. Ви повинні зрозуміти що, рятуючи дитину, Ви порушили закон. Я розумію, Ви відчували, що так треба вчинити.
Аліса. Так, я відчувала. А Ви?
Поліцейський. Так, так треба було вчинити. Я впевнений, що суддя у дорожньому суді погодиться, що це було суто технічне порушення.
Аліса. Тоді навіщо вручати мені повістку?
Поліцейський. Але це було порушення. Так чи інакше, Ви порушили закон. Моя справа - заарештовувати будь-кого, хто порушить закон. Це не моя справа - міркувати про те, чому Ви зробили те, що зробили, нехай навіть я і думаю, що Ви вчинили правильно.
Наступний діалог відбувається в дорожньому суді:
Суддя. Обвинувачена винна в перетині паралельних ліній. Заплатіть клерку штраф п'ятдесят доларів.
Аліса. Зачекайте. Ви хочете сказати, що мені слід було переїхати дитину?
Суддя. У цьому суді ми не даємо юридичних консультацій. Але дозвольте мені сказати дещо від себе. Мене дивує Ваша поведінка. Ви чомусь вважаєте, що закон повинен робити особисто для Вас виняток. Закони однакові для всіх: для Вас, мене і будь-кого іншого.
Аліса. Але суддя, я зробила морально правильний вчинок.
Суддя. Ви дійсно вірите, що скоїли морально правильний вчинок?
Аліса. Так.
Суддя. Тоді чому Ви скаржитесь на штраф? Заради порятунку життя невинної дитини можна заплатити п'ятдесят доларів! Якщо Ви так впевнені в своїх переконаннях, Вам слід з радістю заплатити штраф і йти додому, усвідомлюючи те, що Ви врятували життя і вчинили правильно. Наступний!
Але Аліса не бажає визнавати себе порушником закону, коли вона не зробила нічого поганого. Вона вивчає правила дорожнього руху, що діють в її штаті. Стаття 205 говорить: «На дорожнє полотно має бути нанесена чітка розмітка з метою регулювання дорожнього руху.
- Якщо на дорожнє полотно нанесена поздовжня розмітка у вигляді переривчастої білої лінії, водіям дозволяється перетинати цю лінію в тих випадках, коли це не пов'язане з небезпекою і тільки після подачі сигналу про намір перетнути цю лінію.
- Якщо на дорожнє полотно нанесена поздовжня розмітка у вигляді безперервної білої лінії, водіям не дозволяється перетинати цю лінію, за винятком надзвичайних ситуацій, і тільки тоді, коли це не пов'язане з небезпекою.
- Якщо на дорожнє полотно нанесена поздовжня розмітка у вигляді подвійних (паралельних) білих ліній, водіям заборонено перетинати ці лінії».
Аліса подає апеляцію. Вона стверджує, що в її випадку пункт 3 статті 205 привів до несправедливості, і суду слід було б зробити виняток для випадку з вибігаючою дитиною. (Нижче наводяться уривки з постанови апеляційного суду.)
«Апелянт стверджує, що стаття 205 в тому вигляді, в якому вона була застосована, служить несправедливості. Апелянт заявляє, що був несправедливо покараний за технічне порушення правила паралельних ліній, в той час як його метою був порятунок життя дитини.
Текст правила, однак, є очевидним і не допускає ніяких винятків. У статті 205 немає нічого, що могло б бути витлумачено як допускаюче можливість виключення у випадках, коли, на думку водія, є необхідність порушити правило.
Ми знаємо про мужнє рішення апелянта порушити закон для порятунку життя дитини. Але факт залишається фактом: вона порушила закон. Штраф, що накладається законом, як зазначив і суддя в дорожньому суді, це невелика ціна за порятунок життя дитини.
Дорожній суд не має повноважень змінювати закони. Такі повноваження належать законодавчим органам. Завдання суду - застосовувати ті закони, які є. Немає сумнівів, якби ми вважали, що суд має право відступати від ясного тексту закону, то в даному випадку були б найбільші підстави для цього. Проте за відступ від ясного тексту закону довелося б заплатити велику ціну. Була б підірвана впевненість населення в ясності значення законів. Була б підірвана впевненість законодавців у судовій владі. Ми зробили б суди вищими (і при цьому необираючими, недемократичними) арбітрами в розумінні того, що таке закон.
Суди повинні поважати ясний сенс законів. Правило паралельних ліній - це правило, затверджене законодавчим органом. Якщо виникає ситуація, коли застосування даного правила призводить до несправедливості, суд не може використовувати це як підставу для скасування закону. У суду немає конституційного права скасовувати закони або, заради справедливості, вписувати в них виключення, коли текст законів винятків не допускає. У конституційній демократичній державі тільки законодавчий орган, що представляє волю народу, має право приймати, доповнювати і змінювати закони і виключення з них. Якщо суд прийме на себе роль законодавчого органу, то тим самим він поставить під загрозу своє існування. Виникне така невизначеність, яка буде значно гіршою, ніж час від часу виникає несправедливість, коли закон застосовується точно у відповідності до його тексту.
Ми рекомендували б апелянтові клопотати перед законодавчим органом про зміну правила паралельних ліній, замість того, щоб просити дорожній суд виступати в якості законодавчого органу ».
Тим часом відбувається нова дорожньо-транспортна пригода. Водій Б (Брюс) в аналогічній ситуації переїжджає дитину, що вибігла на дорогу. Присутній на місці поліцейський викликає «швидку допомогу» (що вже не має значення - дитина мертва), але не вручає Брюсу повістку до суду за порушення правил дорожнього руху. Аліса, Брюс, батьки загиблої дитини і один із законодавців запрошуються на телевізійне шоу. Нижче наводяться уривки з їх відповідей на питання.
Ведучий. Чи подумали Ви про те, щоб перетнути паралельні білі лінії для того, щоб не задавити дитину?
Брюс. І так і ні. Зрозумійте, я не та людина, яка порушує закон. Я ніколи не порушував навіть правил дорожнього руху. Я знову і знову думаю про цей випадок, про нещасну дитину, але тоді якийсь внутрішній голос забороняв мені перетнути лінії.
Ведучий. Якби це сталося знову, ви б перетнули їх?
Брюс. Звичайно. Але легко це говорити зараз. Якщо ви законослухняний громадянин, ви інстинктивно коритеся законам.
Сподіваюся, що я зможу вчинити інакше, якщо це, не дай Бог, повториться, але не можу бути в цьому повністю упевненим.
Голос із залу. Законодавці, які прийняли такі правила, хіба не вони справжні вбивці цієї дитини?
Законодавець. Мій комітет незабаром проведе слухання про це правило.
Ведучий. Коли ви приймали цей закон, Ви мали на увазі, що лінії не можна перетинати навіть для порятунку життя?
Законодавець. Ми не подумали про це. Але відповіді на ваше запитання - звичайно ж, немає.
Ведучий. Ви передбачали можливість того, що за перетин ліній для порятунку життя водій буде оштрафований судом?
Законодавець. Звичайно ж ні.
Ведучий. Але ви прийняли правило без винятків.
Законодавець. Так. Але ми прийняли правила в надії на те, що людські істоти, люди, звані суддями, будуть застосовувати їх розумним чином. Так звані судді в справі Аліси діяли як роботи, як комп'ютери. Якби ми хотіли, щоб закон застосовували комп'ютери, то зекономили б купу грошей. Але у нас є для цього судді, тому що ми хочемо, щоб вони застосовували закони в світлі вимог справедливості.
Ведучий. А комп'ютери не можуть цього?
Законодавець. Так. Єдине, на що ми не можемо запрограмувати комп'ютери, - це почуття справедливості.
Ведучий. Так ви вважаєте, що було несправедливо оштрафувати Алісу на п'ятдесят доларів?
Законодавець. Мене турбують не п'ятдесят доларів (я думаю, і Алісу теж).
Ведучий. Тоді що ж?
Законодавець. Створений прецедент. Через справу Аліси людям вселяється: перетинати паралельні лінії завжди протизаконно. І люди (такі, як Брюс) засвоюють це. Вони, раз суд каже їм, що дана дія незаконна, ніколи не зроблять цього. У них виникає інстинктивна реакція: ніколи не робити цього, навіть для порятунку життя.
Після телепрограми в суспільстві зростає несхвалення на адресу рішення апеляційного суду. Аліса звертається до Верховного Суду штату. Тим часом починаються слухання в конгресі з приводу перегляду правил дорожнього руху. Прихильники Аліси пропонують прийняти статтю 205 пункт 3 в наступному формулюванні: «Якщо на дорожнє полотно нанесена поздовжня розмітка у вигляді подвійних (паралельних) білих ліній посередині, водіям заборонено перетинати ці лінії, за винятком тих випадків, коли це не пов'язане з небезпекою і абсолютно необхідне для порятунку життя вибігаючої на дорогу дитини ».
З'ясовується, однак, що змінити правила дорожнього руху дуже непросто. Ряд виступаючих вказав на серйозні недоліки нового формулювання. Що значить «абсолютно необхідне»? Водії типу Брюса будуть коливатися з цього приводу, і їх зволікання може виявитися фатальним. Чому мова йде саме про вибігання на дорогу дитини? А якщо вона просто стоїть на дорозі? Один з депутатів пропонує прибрати «абсолютно необхідне» і «вибігання». Але інший вказує, що фраза «для порятунку життя дитини» може бути зрозуміла як «для порятунку життя дитини, яка знаходиться в машині» (наприклад, якщо її везуть в лікарню).
Інші говорять про те, що формулювання «для порятунку життя» невдале, тому що не слід вимагати від водія не наїжджати на дитину, якщо у нього є підстави вважати, що в результаті зіткнення дитина буде тільки серйозно поранена, але не вбита.
Треті ставлять питання про те, чому в запропонованому тексті згадується тільки дитина? Адже в такій ситуації може опинитися і підсліпуватий старий. Людина може впасти з кузова вантажівки або вистрибнути з багажника, де його тримали викрадачі, і, без будь-якої своєї провини, виявитися прямо перед рухомим на нього автомобілем. Тому пропонується замінити слово «дитини» на слово «людини».
Але тут на сцену виходять захисники тварин. Чому не можна перетнути лінії, якщо це потрібно для порятунку життя білки або кішки? Їм відповідають, що краще переїхати білку, ніж дозволяти водіям перетинати білі лінії з ризиком для людського життя. Адже для запобігання такого ризику і були придумані ці лінії. Але захисники тварин заявляють, що формулювання «коли це не пов'язане з небезпекою» вирішує проблему.
Після кількох днів дискусії один із законодавців пропонує знайти вихід, використовуючи загальне поняття «надзвичайна ситуація». Подвійні білі лінії можуть бути пересічені тільки в надзвичайній ситуації. Так, але тоді, як вказує інший законодавець, подвійні білі лінії стають тим же, чим одинарна біла лінія, а пункт 3 статті 205 тим же, чим і пункт 2. Можливо, тоді й спростити правила, просто скасувавши пункт 3? Однак один із законодавців зауважує, що повинна бути причина, по якій були введені подвійні білі лінії, і не можна змінювати законодавство, не розібравшись, яка це була причина.
Невеликий екскурс в історію законодавства показав, що спочатку на дорогах була тільки одинарна роздільна біла лінія. Перетинати її дозволялося в разі надзвичайної ситуації, не пов'язаної з ризиком для життя. Однак незабаром виявилося, що на практиці водії стали перетинати цю лінію занадто часто, виправдовуючись, будучи зупиненими поліцією, тим, що у них «надзвичайна ситуація». «Надзвичайні ситуації» включали: необхідність встигнути в аеропорт, необхідність врятувати білку, вчасно прибути на дуже важливу нараду і т. д. Тому законодавці вирішили ввести подвійні білі лінії.
Отже, на слуханнях у комітеті з'ясувалося, що ці лінії виконують корисну функцію. Однак як бути зі справою Аліси? Як можна сформулювати виняток для цього випадку, але не застосовувати загальних понять типу «надзвичайна ситуація», які піддаються надзвичайно широкому тлумаченню і породжують масу проблем? Як не старалися законодавці, нічого у них не вийшло, і тоді вони запросили експерта з психолінгвістики.
Експерт пояснила, що «слова, символи і знаки, такі, як подвійна біла лінія, мають для людей сенс тільки в контексті. Наприклад, сигнал «стоп» на розі вулиці був би незрозумілий для прибульця з космосу. Зупинити що? Дихання? Функціонування внутрішніх органів? Як довго стояти зупинившись? І тільки спостерігаючи за дорожнім рухом, прибулець зміг би встановити, що знак «стоп» означає «зупинись, потім рухайся далі», що він застосовується тільки до автомобілів, але не пішоходів і т. д. Іншими словами, прибулець почав би усвідомлювати контекст і розуміти сенс знака «стоп».
Будь-який закон обов'язково носить загальний характер. Навіть якщо закон містить виняток, то саме виключення теж носить загальний характер. Закони, як і слова, сигнали і знаки, можуть мати тільки загальне значення. Реальні люди, що живуть в реальному світі, можуть використовувати ці узагальнення тільки як керівництво до дії в певному контексті, в якому вони неминуче інтерпретують узагальнення. Наприклад, Аліса інтерпретувала подвійні білі лінії як такі, що встановлюють загальну заборону на певні переміщення при водінні автомобіля. Але вона розцінила цю загальну заборону як втратившу чинність в умовах непередбаченої появи дитини на проїжджій частині. Чому вона інтерпретувала ці лінії як такі, що не примушують її до того, щоб переїхати дитину? Просто їй здалося абсурдним, що правило дорожнього руху вимагає від неї свідомо вбити дитину. Тому вона інтерпретувала це правило як не потребуюче від неї вбивства дитини.
Ми використовуємо загальні поняття, знаки і символи і приймаємо загальні правила, так як це найбільш ефективний спосіб повідомляти людям про ситуації в цілому. Але загальна ефективність не повинна дорівнювати загальному примусу. Подвійні білі лінії ефективні якраз тому, що вони несуть певне послання водіям. Це послання приблизно таке: не перетинайте лінії, якщо тільки немає об'єктивних непереборних підстав, заснованих на справедливості, щоб зробити це. «Але, - додала експерт, - вам не слід включати в текст закону те, що я сказала, інакше ви знищите послання, які повинні повідомляти білі лінії. Ви відкриєте двері зручним для водіїв поясненням того, що таке об'єктивно нездоланні підстави. Моя думка: розділові білі лінії і так містять це саме послання, якщо розумно інтерпретуються розумними водіями і розумними суддями ».
Тим часом справа Аліси надходить до Верховного Суду її штату. Суд одноголосно скасовує ухвалу апеляційного суду і виносить рішення на користь Аліси. Ось уривки з постанови Верховного Суду. Розглянемо питання про те, які правила прийняв би законодавчий орган, якби законодавці передбачали можливість ситуації з дитиною, що вибігла на дорогу. Законодавча влада могла б вчинити двояким чином. Вона могла або вписати в правила виняток для даної ситуації, або свідомо підкреслити, що правило не має винятків, навіть для даної ситуації. Розглянемо кожну з цих можливостей.
Почнемо з першої з них (тут Суд повторює аргументацію, яка мала місце в ході слухань у конгресі, і закінчує тим, що погоджується з доводами психолінгвіста).
Тому ми робимо висновок, що найкращим формулюванням виключення було б «якщо цього вимагає справедливість». Але якщо виключення записати в текст правила саме так, то водії витлумачать його занадто широко. Тому ми повинні думати, що цей виняток має конструюватися суддями як частина даної системи правил. У цьому сенсі це правило нічим не відрізняється від інших законів. Єдино розумний спосіб інтерпретації законів будь-яким судом полягає в тому, щоб інтерпретувати їх в контексті справедливості. Зокрема, суди не повинні розуміти і приймати закони буквально, якщо буквальна інтерпретація шкодить вимогам справедливості. Закони пишуть на основі соціальної справедливості, а не у відриві від суспільних і людських міркувань (наче це комп'ютерні програми).
Міркування справедливості, про які ми говоримо, звичайно, будуть змінюватися в залежності від ситуації і її контексту. Але це не слабкість, а сила закону. Суди повинні інтерпретувати закони не механічно, а як люди, які зіткнулися з новими ситуаціями (багато з яких не були передбачені законодавцями) і розумно їх осмислюють.
Для правил дорожнього руху таким контекстом є безпека і ефективність руху. Кожне правило - це спроба законодавців забезпечити баланс між ефективністю руху і безпекою водіїв і пішоходів. Так, подвійні білі лінії введені для того, щоб водії рухалися по своїй смузі і не виїжджали на інші смуги (що поставило б під загрозу безпеку їх самих і інших водіїв).
Але правило подвійних білих ліній не виконуватиме свою функцію забезпечення безпеки, якщо його інтерпретація ставить під загрозу життя пішоходів. Інтерпретувати правило як таке, що вимагає переїжджати вибігаючу на дорогу дитину, коли водій може без будь-якої небезпеки уникнути цього, означає суперечити спільній меті законодавців, які прийняли правила дорожнього руху. Ніяке правило інтерпретації, що виходить з «ясного сенсу тексту», не повинно перешкоджати суду інтерпретувати закон відповідно до фундаментальних вимог справедливості, що лежать в основі наших спільних цілей законодавства.
Але, припустимо, що законодавці вчинять інакше і навмисно не допустять виключення з правила. Наприклад, пункт 3 статті 205 міг би звучати так: «Якщо на дорожнє полотно нанесена поздовжня розмітка у вигляді подвійних (паралельних) білих ліній, водіям заборонено перетинати ці лінії, навіть для порятунку життя вибігаючої на дорогу дитини».
Останнє формулювання звучить жахливо. Неймовірно, що будь-який законодавчий орган міг прийняти таке правило. Але саме таку інтерпретацію дали існуючій статті 205 поліцейський і дорожній суд. Сказати, що уявне формулювання жахливе - це сказати іншими словами, що для будь-якого суду жахливо думати, ніби законодавці хотіли, щоб існуюча стаття 205 (3) інтерпретувалась так, немов у ній міститься нелюдське положення.
Але ми можемо піти ще далі. Припустимо, законодавці дійсно запропонували жахливе формулювання. Природно, що це викликало б обурення народу. Тому вкрай малоймовірно, що таке формулювання взагалі була б запропоновано і тим більше прийняте.
Але врешті-решт, давайте припустимо жахливе. Припустимо, законодавці прийняли саме це уявне формулювання. Якщо саме воно було б в правилах дорожнього руху - чи повинен був дорожній суд визнати подавця петиції (тобто Алісу. - С. М.) винною в порушенні правил дорожнього руху?
Ми вважаємо, що ні. Суд повинен проголосити такий стан правил недійсним, таким, що суперечить елементарним міркуванням справедливості, що лежить в основі правової системи в цілому. Коли держава засуджує будь-кого до смерті, обвинувачений має право на чесне і відкрите судочинство. Обвинувачений повинен бути визнаний винним у скоєнні злочину, караного смертю. Відповідно, будь-які правила дорожнього руху, які засуджують до смерті невинної дитини, коли цього можна було легко уникнути, порушують суспільні уявлення про елементарну справедливість. Людина не може бути засуджена до смерті правилами дорожнього руху.
В силу всіх цих причин, ми робимо висновок, що не має сенсу інтерпретувати статтю 205 так, як це зробили суди нижчих юрисдикцій. Справжній сенс статті 205 - сенс, який їй надали прийнявші її законодавці, не містять слова статті 205 у відриві від соціального контексту. Навпаки, справжній сенс визначається тим, яким чином правова система в цілому впливає на суспільство - а саме допомагає забезпечувати в цьому суспільстві справедливість. Не зважати на міркування чесності і справедливості при інтерпретації законів - значить не розуміти сенс законів.
Ця гіпотетична ситуація повинна, на думку Е. Д'Амато, показати, що юридично неправомірно виключати міркування справедливості при інтерпретації і застосуванні законів, бо міркування справедливості - суть права. Право включає в себе справедливість, правова система - це система застосування справедливості до вирішення людських конфліктів.
