Статтею 1220 ЦК України визначено, що часом відкриття спадщини є день смерті особи.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. (частина перша статті 1270 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Разом з тим, частиною третьою статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.
Однак, в нормах чинного законодавства не має чіткого переліку поважних причин пропуску строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, в кожному випадку суд вирішує справу відповідно до свого внутрішнього переконання.
06.06.2018 року Верховний Суд розглянув справу № 592/9058/17 та прийняв постанову, якою скасував рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 04 грудня 2017 року і відмовив позивачу в позові про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
В позовній заяві позивачка причинами пропуску строку для прийняття спадщини вказує, що вона постійно проживає за межами України і їй не було відомо про смерть батька.
Проте, Верховний Суд прийшов до протилежного висновку і зазначив, що позивачка не надала належних та допустимих доказів того, що в шести місячний строк її не було відомо про смерть її батька, а також доказів того, що її проживання за межами України в указаний період було пов'язано з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї на вчинення дій щодо прийняття спадщини у встановлений законом строк, у зв'язку із чим позивач не виконала свій процесуальний обов'язок із доведення тих обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог і заперечень.