15 грудня 2017 року розпочав роботу новий Верховний Суд і всі без виключення юристи України ставили питання чи розпочне нову сторінку формування судової влади в Україні чи буде відходити новий Верховний Суд від правових позицій котрі були сформовані ще Верховним Судом України за минулі роки.

Як бачимо із вже розглянутих справ, Верховний Суд не відходить від правових позицій котрі були висловлені Верховним Судом України в своїх раніше прийнятих постановах.

Справи щодо усунути перешкоди у користуванні житлом (будинком чи квартирою) шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням не стали виключенням, оскільки питання пов’язанні із зняттям особи з реєстрації місця проживання в примусовому порядку є досить проблематичним на даний час.

Так, 29.01.2018 року Верховний Суд розглянув справу № 766/1955/16-ц і залишив рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, яким відповідача визнано таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що позивачу на праві власності належить 12/25 частини житлового будинку. Окрім нього в житловому будинку зареєстрований відповідач, яка є колишнім членом сім'ї попереднього власника будинку. Відповідач добровільно знятися з реєстраційного обліку не бажає та його реєстрація в житловому будинку створює перешкоди і позбавляє можливості в повній мірі використовувати об'єктом права власності.

В своїй постанові Верховний Суд послався на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року по справі № 6-158цс14 котра зазначає, що право членів сім'ї власника будинку (квартири) користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності у особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

У зв’язку із цим, під час звернення до суду із позовною заявою про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім’ї, попередніми членами його сім’ї, а також членами сім’ї попереднього власника житла, які не є і не були членами сім’ї власника житлового приміщення, адже всі ці відносини регулюються різними нормами права.

Отже, у власника житлового приміщення є право вимагати захисту порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, які не є і не були членами його сім’ї, і така позовна заява повинна обгартуватися на підставі положень статей 383, 391 Цивільного кодексу України.

Згідно із частиною 1 статті 383 Цивільного кодексу України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Постанова
Іменем України
29 січня 2018 року
м. Київ
справа №766/1955/16-ц
провадження № 61-755 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:

позивач-ОСОБА_4,відповідач-ОСОБА_5,треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача -відділ реєстрації місця проживання фізичних осіб Херсонської міської ради, ОСОБА_6
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Ус О. В. від 17 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області у складі суддів: Базіль Л. В., Полікарпової О. М., Прокопчук Л. П., від 21 вересня 2016 року

Встановив :

Відповідно до пункту 4 частини першої розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (надалі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що йому на праві власності належить 12/25 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Зазначає, що крім нього в житловому будинку зареєстрована ОСОБА_5, яка є колишнім членом сім'ї попереднього власника будинку. Відповідач добровільно знятися з реєстраційного обліку не бажає та її прописка в житловому будинку створює перешкоди і позбавляє можливості в повній мірі використовувати об'єкт права власності.

Таким чином, позивач просив суд усунути йому перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право на користування жилим приміщенням за адресою: будинок АДРЕСА_1.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 17 серпня 2016 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_5, такою, що втратила право користування 12/25 частини житлового приміщення, розташованого у будинку АДРЕСА_1; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_5 не є власником спірного будинку та не належить до членів сім'ї нового власника будинку, а її реєстрація у приміщенні порушує право власності ОСОБА_4

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 21 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами договір найму жилого приміщення не укладався, а ОСОБА_5 є сторонньою особою для позивача та перешкоджає йому належним чином володіти і користуватися майном, чим порушує його права.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 21 вересня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем у законному порядку набуто право користування житловим приміщенням. Зазначає, що припинення сімейних відносин з власником будинку та зміна власника будинку не позбавляє її права користуватися займаним приміщенням, оскільки статтею 401 ЦК України передбачено право користування чужим майном (сервітут) для задоволення потреб інших осіб.

У грудні 2016 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7, подав до суду заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_5.

Заперечення мотивоване тим, що касаційна скарга є безпідставною, не обґрунтованою належними та допустимими доказами. Зазначає, що судові рішення ухвалено з дотриманням вимог чинного законодавства. Таким чином, просив касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
05 січня 2018 року зазначену справу передано до Верховного Суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Судами установлено, що ОСОБА_5 була зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 з 24 березня 2006 року, як дружина попереднього власника будинку ОСОБА_8.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 березня 2014 року шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 розірвано.

07 липня 2015 року ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_4 купив 12/25 частини спірного будинку.

07 липня 2015 року право власності позивача на вказану частину житлового будинку було зареєстровано у Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Згідно із частиною 1 статті 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Таким чином, правильним є висновок судів про те, що право членів сім'ї власника будинку (квартири) користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; і з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї. Зазначена висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14.

Згідно із частиною 4 статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належить особи, зазначені у частині 2 статті 64 цього Кодексу, тобто дружина (чоловік), діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім'ї власника можуть бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно поживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Отже, права і обов'язки членів сім'ї власника будинку (квартири) регулюються статтями 156, 157 ЖК України, а права і обов'язки наймачів - статтями 158 - 170 ЖК України, а також главою 59 ЦК України.

Враховуючи вищевказані обставини, та те що між сторонами по справі договори найму на проживання у спірному житловому приміщенні не укладались, суди дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_5, залишаючись зареєстрованою у будинку АДРЕСА_1, власником якого є позивач ОСОБА_4, є сторонньою для нього особою, яка перешкоджає позивачу належним чином користуватися і володіти вказаним житловим приміщенням, чим порушує його права, як власника.

Посилання ОСОБА_5 щодо її права власності на частину спірного житлового будинку не підтверджені належними та допустимими доказами, в розумінні статей 58, 59 ЦПК України.

Крім того, безпідставними є посилання відповідача на те, що вона має право користуватися чужим майном на підставі сервітуту, оскільки право члена сім'ї на користування житлом є похідним від права власності особи, членом сім'ї якої вона є. Позивач та відповідач у справі членами сім'ї не є.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_5 є для ОСОБА_4 сторонньою особою, яка перешкоджає позивачу належним чином користуватися і володіти вказаним житловим приміщенням, чим порушує його права, як власника, та обґрунтовано задовольнили позов і визнали відповідача такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,-

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 серпня 2016 та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 21 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк
             В.С. Висоцька
              І.М. Фаловська