003.jpg

Друга світова війна – найбільший збройний конфлікт в історії людства.

В ньому протистояли два військово-політичні блоки – держави Осі та Об’єднані Нації (Союзники). Бойовими діями були охоплені Європа і Східна Азія, Африка і Близький Схід, Атлантика і Тихий океан.

Україна була одним із театрів, де відбувалися найзапекліші бойові дії Другої світової. Війна прийшла на територію України у перший свій день – 1 вересня 1939 року.

До останнього дня війни, 2 вересня 1945 року, українці воювали на різних фронтах глобального конфлікту, часто – один проти одного.

Протягом попередніх 24 років незалежна Україна відзначала 9 травня День Перемоги за усталеним радянським/російським зразком. Святкування за цим (пост)радянським зразком не відповідали історичній пам’яті українського народу і загальноєвропейським традиціям, призводили до ігнорування трагічних сторінок ІІ світової війни, закріплювали в свідомості культ війни. Результатом цього стало домінування історичних міфів, перманентне протистояння в суспільстві та посилення впливу Російської Федерації на громадське та політичне життя в Україні.

Завдяки Указу Президента «Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни» та Закону «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років» Україна розпочинає нову традицію святкування 8 та 9 травня в європейському дусі пам’яті та примирення.

22 листопада 2004 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію №A/RES/59/26, в якій проголосила 8 і 9 травня Днями пам’яті та примирення. Нею державам-членам ООН, неурядовим організаціям, приватним особам, крім святкування своїх Днів Перемоги чи Визволення, рекомендовано також щороку відзначати один або два дні як данину пам’яті всім жертвам Другої світової війни. У Великій Британії та країнах Співдружності відзначається «День Перемоги в Європі»; у Вірменії – «День Миру»; у Норвегії – «День визволення»; у Словаччині – «День перемоги над нацизмом»; у США – «День Пам’яті»; у Франції – «День Перемоги»; у Чехії – «Національний День».

Новий зміст відзначення Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги включає в себе:

  • переосмислення подій ІІ світової війни, руйнування радянських історичних міфів, чесний діалог навколо складних сторінок минулого;
  • рівне вшанування пам’яті кожного, хто боровся з нацизмом, підкреслення солідарності та бойового братерства усіх Об’єднаних Націй, як держав, так і бездержавних тоді народів (євреїв, українців та ін);
  • перенесення акценту з історії військових дій на історії конкретних людей, а відтак відмову від святкуванняна користь вшанування.

Символ відзначення Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги — червоний мак.

Гасло “1939—1945. Пам’ятаємо. Перемагаємо”

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 169/2015

Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни

З метою гідного вшанування подвигу Українського народу, його визначного внеску у перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, висловлення поваги усім борцям проти нацизму, увічнення пам’яті про загиблих воїнів, жертв війни, воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у роки війни, посилення турботи про ветеранів війни, учасників українського визвольного руху цього періоду, жертв нацистських переслідувань, утвердження спадкоємності традицій воїнів - переможців нацизму та нинішніх захисників Вітчизни, консолідації суспільства навколо ідеї захисту України та у зв’язку з відзначенням у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни постановляю:

1. Звернутися до державних органів, органів місцевого самоврядування щодо визначення одним із пріоритетів їх діяльності забезпечення шанобливого ставлення до пам’яті про Перемогу над нацизмом, суспільної поваги до ветеранів війни, учасників українського визвольного руху часів Другої світової війни, жертв нацистських переслідувань, нинішніх захисників Вітчизни, а також надання їм державної підтримки.

2. Установити в Україні День пам'яті та примирення, який відзначати щороку 8 травня.

3. Кабінету Міністрів України:

1) невідкладно переглянути розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 травня 2013 року № 360-р, передбачивши, зокрема:

а) проведення у столиці України - місті Києві, інших населених пунктах урочистостей та меморіальних заходів, присвячених пам'ятним датам історичних подій Другої світової війни, у тому числі:

8 і 9 травня 2015 року - заходів, присвячених 70-й річниці Перемоги над нацизмом у Європі, Дню пам'яті та примирення, Дню Перемоги;

>2 вересня 2015 року - заходів, присвячених 70-й річниці завершення Другої світової війни;

б) проведення роботи, спрямованої на посилення турботи про захисників Вітчизни та створення належних умов життєзабезпечення ветеранів війни, насамперед учасників бойових дій та інвалідів війни з їх числа, а також жертв нацистських переслідувань, сімей загиблих (померлих) воїнів, дітей війни;

в) заходи щодо сприяння процесам консолідації суспільства, налагодження громадянського взаєморозуміння і примирення у питаннях національної історії, донесення до широкої громадськості, зокрема шляхом створення медійних проектів, інформації про звитяги Українського народу у визвольній боротьбі, його визначний внесок у перемогу Антигітлерівської коаліції;

г) проведення просвітницьких заходів у навчальних закладах, військових частинах, закладах для дітей та молоді, присвячених 70-й річниці Перемоги над нацизмом у Європі, ролі Українського народу у Другій світовій війні;

д) розвиток науково-просвітницької діяльності з патріотичного виховання молоді, здійснення пошукової роботи стосовно загиблих, зниклих безвісти у період Другої світової війни, увічнення пам'яті про них та підтримку відповідних ініціатив громадських об'єднань;

2) забезпечити:

разом із Національним банком України виготовлення та випуск в обіг у встановленому порядку пам'ятної монети на відзнаку 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі;

випуск в обіг поштової марки і конверта, присвячених 70-й річниці Перемоги над нацизмом у Європі, та здійснення спецпогашення поштової марки;

3) вирішити в установленому порядку питання щодо фінансування заходів із підготовки та відзначення пам'ятних дат історичних подій Другої світової війни;

4) звернутися до релігійних організацій із пропозицією провести панахиди за жертвами Другої світової війни, молебні за мир та злагоду в Україні, за захисників Вітчизни;

5) привести розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року № 939-р у відповідність із цим Указом.

4. Запропонувати Верховній Раді України провести урочисте засідання, присвячене 70-й річниці Перемоги над нацизмом у Європі, місцю та ролі Українського народу у Другій світовій війні.

5. Міністерству культури України, обласним, Київській міській державним адміністраціям передбачити проведення відповідних тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених пам'ятним датам історичних подій Другої світової війни.

6. Міністерству освіти і науки України, Міністерству молоді та спорту України, Державній службі України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, обласним, Київській міській державним адміністраціям активізувати роботу, спрямовану на формування у молодіжному середовищі шанобливого ставлення і поваги до ветеранів війни та нинішніх захисників Вітчизни, забезпечити проведення відповідних заходів, зокрема за участю ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.

7. Міністерству інформаційної політики України забезпечити розроблення та впровадження тематичних інформаційних програм для державних засобів масової інформації, присвячених 70-й річниці Перемоги над нацизмом у Європі, ролі Українського народу у Другій світовій війні, розповсюдження відповідної соціальної реклами.

8. Міністерству соціальної політики України, Міністерству інфраструктури України, Державній службі України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, обласним, Київській міській державним адміністраціям забезпечити в установленому порядку участь ветеранів війни, учасників українського визвольного руху часів Другої світової війни, жертв нацистських переслідувань, нинішніх захисників Вітчизни - учасників антитерористичної операції, їх громадських об'єднань у заходах, присвячених пам'ятним датам історичних подій Другої світової війни.

9. Державній службі України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції за участю Українського інституту національної пам'яті забезпечувати залучення громадських об'єднань до пошукової роботи з установлення імен невідомих воїнів, які загинули в період Другої світової війни на території України та інших держав.

10. Обласним, Київській міській державним адміністраціям:

1) ужити додаткових заходів щодо забезпечення соціально-побутових потреб та потреб у медичній допомозі ветеранів війни, насамперед учасників бойових дій та інвалідів війни з їх числа, а також учасників українського визвольного руху часів Другої світової війни, жертв нацистських переслідувань, сімей загиблих (померлих) воїнів, дітей війни, увічнення пам'яті про полеглих співвітчизників, збереження та підтримання в належному стані меморіалів, пам'ятників, пам'ятних знаків, місць поховань загиблих;

2) переглянути відповідні регіональні плани заходів з урахуванням цього Указу та забезпечити їх виконання;

3) сприяти в установленому порядку розвитку волонтерського руху, діяльності громадських об'єднань і релігійних організацій, що надають допомогу та підтримку ветеранам війни, учасникам українського визвольного руху часів Другої світової війни, жертвам нацистських переслідувань, сім'ям загиблих (померлих) воїнів, дітям війни, а також поширенню благодійництва та шефства підприємств і організацій, підприємців над закладами охорони здоров'я та соціального захисту населення, які забезпечують обслуговування ветеранів війни;

4) уживати заходів із висвітлення в засобах масової інформації актуальних питань життя ветеранів, учасників українського визвольного руху часів Другої світової війни, жертв нацистських переслідувань, спогадів учасників та очевидців подій Другої світової війни, створення відповідних медійних проектів.

11. Міністерству закордонних справ України:

1) забезпечити запрошення до участі в заходах в Україні, присвячених пам'ятним датам історичних подій Другої світової війни, представників іноземних держав та дипломатичного корпусу, міжнародних організацій, української діаспори;

2) провести роботу щодо забезпечення в установленому порядку участі представників України у заходах з відзначення 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі, що проводитимуться у відповідних європейських державах;

3) здійснити разом з Українським інститутом національної пам'яті, іншими центральними органами виконавчої влади додаткові заходи з інформування закордонними дипломатичними установами України міжнародної спільноти про звитяги Українського народу у Другій світовій війні, його внесок у перемогу Антигітлерівської коаліції.

12. Міністерству внутрішніх справ України, Службі безпеки України, обласним, Київській міській державним адміністраціям ужити заходів із забезпечення громадського порядку та безпеки громадян під час відзначення пам'ятних дат історичних подій Другої світової війни.

13. Державному комітету телебачення і радіомовлення України забезпечити широке висвітлення заходів із підготовки і відзначення пам'ятних дат історичних подій Другої світової війни.

14. Визнати таким, що втратив чинність, Указ Президента України від 19 жовтня 2012 року № 604.

15. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України Петро ПОРОШЕНКО

24 березня 2015 року

Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії Землі та причина найбільших трагедій ХХ століття. У війні взяли участь 80% людства, бойові дії велися 2/3 існуючих на той момент держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 р. із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945 р. із беззастережною капітуляцією Японії. Під час війни були здійснені найбільші в історії злочини проти людства (зокрема Голокост), а також вперше і востаннє використана в бою атомна зброя. До армій ворогуючих сторін було залучено понад 110 млн солдат, загальні втрати військових та цивільного населення складають від 50 до 85 млн осіб. За результатами війни було створено ООН (Україна – один із засновників) та сформовано сучасну систему міжнародних відносин.

Шлях до початку війни був відкритий Пактом Молотова-Ріббентропа 23 серпня 1939 р. Згідно із таємним протоколом до нього, нацисти та комуністи ділили Східну Європу на зони інтересів. Внаслідок цих домовленостей Третій Райх отримав можливість безперешкодного вторгнення в Польщу, СРСР в підсумку розширився за рахунок Західної Білорусі та Західної України, Бессарабії з Буковиною, трьох країн Балтії, а також частини Фінляндії.

Український вимір ІІ світової війни не обмежувався лише боротьбою Вермахту та Радянської армії на українській території, як це традиційно подає (пост)радянська історіографія. Насправді ж в рамках Другої світової в Україні велася не одна, а кілька воєн:

  1. німецько-польська війна 1939–1945 рр. (у 1939 р. регулярна, а потім – підпільна);
  2. польсько-радянська війна 1939 р. (неоголошена, відома як «Визвольний похід в Західну Україну»);
  3. радянсько-румунська війна 1940–1945 рр. (спочатку неоголошена – радянське вторгнення в Бессарабію та Буковину у 1940 р., потім регулярна та підпільна – частина німецько-радянської війни);
  4. німецько-радянська війна 1941–1945 рр. (регулярна та підпільна, теж відома як «Велика Вітчизняна»);
  5. німецько-українська війна 1941–1944 рр. (підпільна);
  6. радянсько-угорська війна 1941–1945 рр. (регулярна та підпільна, частина німецько-радянської);  
  7. польсько-українська війна 1942–1947 рр. (підпільна) та  
  8. радянсько-українська війна 1939–1954 рр. (підпільна).

Усі ці конфлікти мають безпосередній стосунок до Другої світової війни, оскільки були спровоковані нею, ставши її відгалуженнями та продовженням. Також до українського виміру війни входить участь українців в бойових діях поза Україною (наприклад у радянсько-фінській «Зимовій війні» 1939–1940 рр.) та у складі іноземних армій. Безпосередньо перед початком ІІ світової війни мала місце угорсько-українська війна 1939 р. (регулярна та підпільна), що вибухнула внаслідок проголошення незалежності Карпатської України.

Друга світова війна для України розпочалася 1 вересня 1939 р. із німецьким вторгненням в Польщу. 110-120 тис. українців у лавах Війська Польського розпочали світову боротьбу проти нацизму, 8 тис. з них загинуло протягом місяця війни. Також 1 вересня Люфтваффе бомбардувало Львів та інші західноукраїнські міста, що перебували у складі Польщі. Між 12 та 22 вересня Львів пережив подвійну облогу із заходу нацистськими військами, із сходу – радянськими.

СРСР вступив в Другу світову війну 17 вересня 1939 р. на боці нацистської Німеччини. В цей день радянські війська вступили в Польщу на допомогу німецьким та окупували Західну Україну та Західну Білорусь. Протягом двох років Москва була союзницею Берліна, що у 1940 р. ледь не призвело до війни Великої Британії та Франції проти СРСР.

Нацистсько-комуністичний союз був зруйнований 22 червня 1941 р. із німецьким вторгненням в СРСР.Протягом року з початку німецько-радянської війни Україна була окупована військами Третього Райху, вигнання нацистів розпочалося восени 1943 р. і завершилося наприкінці 1944 р. Український напрям був головним на Східному фронті: тут діяло від 50 до 75% всіх дивізій Вермахту і половина всіх радянських сил.

Нацистський окупаційний режим в Україні був одним з найжорстокіших в світі. Безпосередньо своїми руками або із залученням «добровільних помічників» з числа місцевого населення нацисти знищили 1,5 млн український євреїв та 20 тис. ромів.

Але якщо злочини проти людяності Третього Райху більш досліджені, то засудження злочинів комуністичного режиму ще триває. Найбільш відомими з них є Катинський розстріл, знищення політв’язнів у Західній Україні, підрив Дніпрогесу, використання в боях неозброєних селян – «чорної піхоти», депортації українців та інших народів, зокрема кримських татар.

Після перемоги над нацистською Німеччиною 8 травня 1945 р. СРСР приєднався до війни проти Японії. Беззастережна капітуляція Японії 2 вересня 1945 р. означала завершення ІІ світової війни, але окремі військові конфлікти, породжені нею, точилися ще декілька років. Організований спротив радянській владі на Західній Україні тривав до 1954 р., а окремі сутички – до 1960 р.

Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками Німеччини. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (45 тис. осіб), Польщі (120 тис.), СРСР (більше 6 млн), США (80 тис.) і Франції (6 тис.), а також визвольного руху в самій Україні (100 тис. в УПА) – разом 7 млн осіб. Понад 2,5 млн українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тис. стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі.

Для України ІІ світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За Україну воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння на українських землях намагалася продемонструвати свою прихильність до українства, але єдиним справді українським суб’єктом у роки війни був визвольний рух – передовсім, Українська повстанська армія.

З різних причин на німецькому боці воювало до 250 тис. українців та до 50 тис. було мобілізовано до армій союзників Третього Райху.

Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок війни.  Під час бойових дій та в полоні загинуло 3-4 млн військових і підпільників, понад 5 млн цивільних загинуло через окупаційний терор та голод в тилу, до 5 мільйонів жителів були евакуйовані або примусово вивезені до Росії та Німеччини, значна частина з яких не повернулася. Загалом безповоротні втрати України (українців та інших народів) склали 8-10 млн осіб. Матеріальні збитки становили 285 млрд тогочасних рублів. Внаслідок бойових дій постраждало понад 700 міст та містечок, 5,6 тис. мостів, 28 тис. сіл, 300 тис. господарств.

Некоректний термін/словосполучення Коректний термін/словосполучення
Велика Вітчизняна війна Німецько-радянська війна
Україна у Великій Вітчизняній війні Україна у Другій світовій війні
Фашистська Німеччина Нацистська Німеччина/Третій Райх
Фашистський блок/фашистські сателіти Країни «вісі»/союзники Німеччини
Німецько-фашистські загарбники Нацистські окупанти
Фашистські посібники/посіпаки Колабораціоністи
Визволення України від фашистських загарбників Вигнання з України нацистських окупантів
Велика Перемога над фашистською Німеччиною Перемога над нацизмом у Європі

Ще за часів СРСР комуністичною владою було неофіційно визначено «ненадійні» народи, представників яких вирішено звинувачувати у колабораціонізмі у роки Другої світової війни. До таких найчастіше зараховували українців, кримських татар і деякі народи Кавказу.

У масову свідомість уже тоді систематично і цілеспрямовано «вкладалася» теза про те, що війну з гітлерівською Німеччиною та її союзниками було виграно передусім завдяки «безпрецедентному подвигу російського народу». Представникам інших народів колишнього СРСР відводилася роль, у кращому разі, «підтанцовки», або й негативних персонажів у радянських фільмах, художніх творах та інших продуктах масової культури.

Ці брехливі стереотипи й нині активно підримуються пропагандистською машиною Російської Федерації, продовжують нав'язуватися пересічним російським громадянам та «жертвам» кремлівської пропаганди за межами РФ, озвучуються у виступах очільників держави-агресора.

Відтак доречним було б прояснити національний аспект проблеми «зрадництва» (колабораціонізму) у роки Другої світової війни.

Що таке колабораціонізм? Колабораціонізм на окупованих нацистами територіях: мовою фактів та цифр.

Колабораціонізм (від франц. Collaboration - співробітництво) означає співробітництво населення окупованої держави з окупаційною владою та армією ворожої держави.

Термін «колабораціонізм» вперше з'явився у Франції, частина правлячих кіл якої у травні-червні 1940 року відмовилася від опору агресії Німеччини і стала на шлях співробітництва з нацистським урядом. Водночас з нацистським режимом співпрацювали сотні тисяч громадян в інших окупованих державах Європи.

Не є таємницею, що з перших днів війни немало жителів окупованих територій СРСР, перевдягнені у німецьку форму, перебували на всіх театрах бойових дій, де воювали збройні сили Німеччини. Вони дістали назву «гіві» (від нім. Hilfswillige - добровільні помічники). Так, штат піхотної дивізії за станом на жовтень 1943 року передбачав 2005 добровольців на 10708 осіб німецького особового складу. Крім сухопутних військ (Вермахту), добровольці - вихідні з СРСР служили також у військово-повітряних силах (Люфтваффе) і військово-морському флоті (Крігсмаріне). За деякими оцінками, навесні 1943 року кількість «гіві» перевищувала 1 млн. осіб.

Воювали на боці нацистів й «національні» збройні формування, найчисельнішими та найпотужнішими з яких були ті, що комплектувались з жителів тодішньої Росії.

Крім того, громадяни СРСР працювали у службі забезпечення громадського порядку допоміжної поліції військового управління, охороняючи залізниці, мости, автомагістралі, табори військовополонених тощо. Чисельність цих формувань у лютому 1943 року становила 60-70 тис. осіб.

Для боротьби з партизанським рухом були створені так звані східні батальйони і роти. Німецьке командування створило також 29 дивізій у межах «Waffen SS» («Зброя СС»), які являли собою військові формування із представників народів Радянського Союзу.

Загалом за роки війни німці сформували 180 окремих частин і з'єднань з росіян та громадян СРСР інших національностей.

Масовий перехід на бік німців спостерігався у деяких регіонах СРСР серед мирних жителів, і не лише на початковому етапі війни. Так, восени 1943 року у ході евакуації німецьких військ з Таманського півострова (Росія) до Криму разом із ними добровільно пішло приблизно 120 тис. радянських громадян. У 1944 році близько 30 тис. осіб населення гак званої «Локотської республіки» (Брянська область, Росія) пішло з німцями на захід. До слова,таких пронацистських «республік» чи чогось подібного на території України під час війни взагалі не існувало.

Звинувачення українців у колабораціонізмі є одним із наріжних каменів міфу про виняткову роль росіян у перемозі в Другій світовій війні, який і нині твориться псевдонауковцями Російської Федерації.

Насправді аналіз показників «колабораціонізму» за національним складом свідчать про інше.

У часи Другої світової війни із 73 мільйонів жителів СРСР, що опинилися під німецькою окупацією, українці складали 30 мільйонів, росіяни - 20 мільйонів, естонці, латиші і литовці - 5 мільйонів, поляки -1,5 мільйона, молдавани і румуни - 3 мільйони, євреї 2 мільйони.

Водночас, у складі німецької армії з українців було сформовано лише 1 із приблизно 40 дивізій (2,5%) та 3 із приблизно 60 бригад (5%).

На запитання, чому так мало українців, попри Голодомор та всі криваві репресії радянської влади в Україні у передвоєнні роки, воювало на боці німців, немає простої відповіді. Можливо, одна із причин у гіркому історичному досвіді перебування українців під окупацією різних держав, а відтак у недовірі наших земляків до будь-якої окупаційної влади та бажанні чинити спротив усім завойовникам на своїй землі.

Щодо участі жителів тодішньої Росії у війні на боці нацистів.

Історичні факти свідчать, шо дуже багато росіян активно боролися зі збройними силами країн Антигітлерівської коаліції у регулярних німецьких частинах, воювали та виконували каральні функції у складі «національних» (за масштабами - фактично армійських) угруповань: Російської визвольної армії, 1-ї Російської національної армії, Російської визвольної народної армії, Російської національної народної армії, інших військових структурах.

Показовими у цьому плані, зокрема, є прояви колабораціонізму серед радянських військовополонених. Загалом у німецький полон потрапило 5,74 мільйона громадян СРСР. У полоні в 1941 році опинився практично весь кадровий склад радянської армії, з яким вона починала війну та який не був знищений німецькими військами у ході бойових дій. 318 тисяч військовослужбовців у 1941 році були відпущені з полону за місцем проживання під підписку про невиїзд. У 1942-1944 роках було звільнено з полону 505 тисяч осіб, але тепер уже з їхнім переходом на німецьку військову службу. Так от, серед цих людей - до 280 тисяч росіян, 160-170 тисяч представників народів Кавказу, Поволжя і Середньої Азії, і лише 60 - 70 тисяч українців.

У складі німецької армії служили близько 200 російських генералів: 50 - колишні радянські громадяни, 150 - російські емігранти. У той же час німцям служили лише 5 українських генералів з емігрантів, 1 білоруський, 1 естонський, З латиські, 1 вірменський, 1 грузинський, 2 генерали - вихідці з Північного Кавказу.

Під час Другої світової війни до складу німецької протиповітряної оборони було мобілізовано близько 35 тисяч юнаків і дівчат віком 14-17 років на термін 2 роки з наступним їх переведенням у частини СС. З них - 14 тисяч росіян.

На окупованих російських землях навіть створювалися самоврядні автономні території. Зокрема, це Лепельський округ Брянської області (8 районів - 518 тисяч мешканців) На території цього округу була створена Російська визвольна народна армія у складі 1 бригади, 5 полків, 18 батальйонів, яка у ході війни «відзначилася» особливою жорстокістю щодо мирного населення. Разом із 8 районними управами міліції ця армія налічувала близько 20 тисяч осіб.

Як уже згадувалося, із жовтня 1941 року німецьке командування дозволило набір у німецькі частини «добровільних помічників» «гіві» з числа місцевих мешканців. Максимальна чисельність «гіві» становила віл 800-900 тисяч до 1,2 мли. осіб. До прикладу, 6-а армія Вермахту, що наступала на Сталінград, мала у своєму складі 51 тисячу «гіві» із 200 тисяч солдат. 11-а армія, що воювала в Криму, - 47 тисяч «гіві» із 130 тисяч солдат. Характерно, що навіть згідно з російськими джерелами за національним складом 72% «гіві» становили етнічні росіяни.

Включно із російськими донськими, кубанськими, терськими, сибірськими козаками через німецькі збройні формування пройшло до 700 тис. росіян. І це при тому, що німцями були окуповані лише західні області Росії з населенням близько 20 млн. осіб.

Російська пропаганда, продовжуючи радянські традиції, звинувачує Українську повстанську армію у співробітництві з окупантами, а відповідно й у колабораціонізмі.

Ототожнення російською стороною поняття «бандерівець» з поняттями «фашизм» і «нацизм» не мас під собою ані правових, ані фактичних підстав, оскільки документи Міжнародного військового трибуналу (м. Нюрнберг) свідчать про активну боротьбу С.Бандери та підконтрольних йому сил УПА й підпілля з нацистськими військами під час окупації ними України.

Ці ж документи підтверджують те, що бойові дії «бандерівців» і проти нацистів, і проти сил НКВС обумовлювалисьвинятково боротьбою за незалежність України. З огляду на зазначене використання російською пропагандою поняття «бандерівець» як синоніму представника неофашистських утворень є нині продовженням радянської пропаганди і спрямоване винятково на дискредитацію України та національних державницьких сил.

У період гітлерівської окупації Українська повстанська армія не дозволила нацистам вільно вивозити людські контингенти з України та нищити населені пункти. Поєднання широких мас з УПА привело до створення в Галичині, на Волині і Поліссі «повстанських республік» або, як їх ще називали, «підпільних держав». Витіснивши німецькі адміністрації з сільських районів, УПА запровадила там власний адміністративний апарат, який охоплював різні сфери життя людей: зв'язок, безпеку, господарство, адміністрацію лісів, кооперацію, виробництво, охорону здоров'я, культурпо-освітню роботу. Показовим прикладом цього є, зокрема, Колківська республіка на Волині.

Вільні від нацистської влади, фактично самоврядні території створювали під час Другої світової війни й українські радянські партизанські загони та з'єднання. Попри ідеологічні розбіжності, і націоналістичний повстанський, і радянський партизанський рухи в Україні можна кваліфікувати як частини загальноєвропейського Руху Опору. Хоча й під різними прапорами, але і ті, і другі боролися з нацизмом та зробили свій внесок у перемогу над гітлерівською Німеччиною та її союзниками.

Додатковими аргументами для спростування звинувачень українських повстанців у колабораціонізмі може слугувати, наприклад, те, що німецьким командуванням взагалі заборонялося брати бандерівців до лав так званих «гіві», а також численні німецькі накази щодо знищення повстанців і націоналістичного підпілля, реальні репресії нацистів проти борців за незалежну Україну тощо. Тисячі представників українського національного руху були заарештовані та страчені нацистами у перші місяці війни, десятки тисяч потрапили до німецьких концентраційних таборів.

Підсумок

Безсумнівно, що надмірна увага у сучасній Росії до колабораціонізму інших народів створена лише для того, щоб приховати справжні масштаби співпраці самих росіян з німцями. Насправді, колабораціонізм серед російського населення був набагато масовішим, ніж серед представників інших національностей СРСР.

Крім фактів злочинної діяльності у роки Другої світової війни таких посібників нацизму як, наприклад, «Русская освободительная армия (РОЛ)» і «Русская освободительная народная армия (РОНА)», особливу увагу звертає на себе широка підтримка нацистів так званими «козачими» організаціями і рухами, які брали активну участь у каральних операціях, бойових діях проти радянських військ та партизанів, а також у блокаді Ленінграду. Російських «козаків» на службі у німців було до 80 тисяч чоловік.

У цьому контексті слід звернути увагу на використання саме російськими колабораціоністами у якості своїх символів «триколору», який сьогодні є державним прапором Російської Федерації (до речі, у сучасній Росії чинний закон, який забороняє використання нацистської символіки, а також символіки національних формувань, що перебували на службі у нацистів) та «георгіївської стрічки», яку сьогодні Росія використовує як символ перемоги над нацизмом.

Історичні факти свідчать, що для радянських військових «георгіївська стрічка» не була символом перемоги у Другій світовій війні і не використовувалась у нагородах та відзнаках для військовослужбовців радянської армії, оскільки до неї кріпився Орден Св. Георгія - офіційна нагорода Російської Імперії, яка в більшовицькій ідеології позиціонувалась винятково як ворог. Водночас впродовж 1941 - 1945 років «георгіївськими кавалерами» ставали «козачі» генерали, які воювали на боці Третього рейху, зокрема: начальник головного управлінця козачих військ Головного управління СС П. Краснов, начальник козачого резерву Головного управління військ СС А. Шкуро, командир запасної бригади козачого резерву Головного управління СС А. Туркула та інші.

Нинішня кремлівська пропаганда, безпідставно звинувачуючи українців у колабораціонізмі, чомусь не розповідає про сотні тисяч російських «козаків» та просто жителів Росії, що зі зброєю в руках воювали на стороні нацистів. А саме їх нащадки сьогодні, з тими ж «георгіївськими стрічками» та під тими ж «триколорами», тисячами наймаються воювати з «фашизмом» на Сході України. Насправді ж вони борються з Українською державою та прагненням українських громадян, незалежно від їхнього етнічного походження, будувати соборну цивілізовану європейську країну.

Відповідно до Указу Президента, метою відзначення 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни є:

  1. гідно вшанувати подвиг Українського народу, його визначний внесок у перемогу антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні;
  2. висловити повагу усім борцям проти нацизму;
  3. увічнити пам’ять про загиблих воїнів, жертв війни, воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у роки війни;
  4. посилити турботу про ветеранів війни, учасників українського визвольного руху цього періоду, жертв нацистських переслідувань;
  5. утвердити спадкоємності традицій воїнів – переможців нацизму та нинішніх захисників Вітчизни, консолідувати суспільство навколо ідеї захисту України.

Задля реалізації цієї мети Законом встановлюється День пам’яті та примирення, який повинен відзначатися щороку 8 травня, а також зберігається державне свято – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги), що відзначається 9 травня.

Відповідно до Закону встановлюються такі основні форми увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні:

  1. урочисте відзначення Дня пам’яті і примирення, Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (Дня перемоги), днів вигнання нацистів з України, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також інших адміністративно-територіальних одиниць;
  2. установлення почесної варти біля Вічного вогню, могил Невідомого солдата і Невідомого матроса, покладання вінків, квітів до пам’ятників та меморіалів, присвяченим увічненню перемоги над нацизмом та вшануванню пам’яті жертв Другої світової війни;
  3. відображення подій війни, її жертв, діянь учасників у творах літератури і мистецтва, книгах та альбомах пам’яті, засобах масової інформації;
  4. упорядкування, збереження та спорудження пам’ятників та пам’ятних знаків на вшанування пам’яті учасників та жертв Другої світової війни, створення музеїв, меморіальних комплексів

Також Український інститут національної пам’яті рекомендує відповідним органам державної влади та місцевого самоврядування організувати 8 травня там, де це можливо, мистецьку акцію «Перша хвилина миру» – концерт симфонічної музики, що має символічно завершитися о 23:01 – у хвилину, коли за Актом про беззастережну капітуляцію Німеччини було проголошено припинення вогню.

Водночас для позбавлення від ідеологічного впливу Росії слід відмовитися від радянського/російського формату святкування Дня Перемоги. Головний акцент має бути зроблено на вшануванні всіх жертв війни, на пам’яті про загиблих вояків. Слід зосередити увагу не на військових парадах, що є своєрідною формою пропаганди війни, а на допомозі ветеранам та вшануванні загиблих.

При організації заходів, при підготовці промов офіційних осіб чи журналістських матеріалів увагу слід зосереджувати не на макрорівні (народ чи держава – переможці), а на мікрорівні (конкретний вояк-переможець), не на масовому героїзмі та «радянському патріотизмі», а на індивідуальних героїчних вчинках. Акцентувати увагу важливо на персональних історіях українців-учасників війни, не лише вояків, а й тих, хто пережив її в тилу чи на окупованій території. Всебічне й об’єктивне висвітлення умов окупації, полону, повоєнного часу допоможе краще зрозуміти реалії того періоду. Потрібно зображати війну як трагедію та гуманітарну катастрофу, яка коштувала життя мільйонам людей, завдала непоправних втрат цивілізації та культурі. Слід з однаковою пошаною говорити як про солдат Радянської армії, так і про вояків Української повстанської армії та етнічних українців в складі інших армій – учасників антигітлерівської коаліції.

Особливо цінним та цікавим напрямом журналістської та меморіальної роботи може бути пошук учасників ІІ світової війни з різних сторін, чиї нащадки нині воюють пліч-о-пліч в зоні проведення АТО.

Україна долучається до загальноєвропейської традиції вшанування жертв війни із використанням червоних маків. З огляду на поточну військово-політичну ситуацію не рекомендується використовувати в якості символів перемоги над нацизмом червоний прапор із серпом та молотом, п’ятипроменеву зірку та «Георгієвську стрічку».

Виготовляти стилізовані червоні маки можна з паперу, пластику або тканини та розміщувати на одязі на лівій стороні грудей.

Також можливе проведення благодійно-меморіальної акції «Маки пам’яті» – масове виготовлення та продаж штучних червоних маків, з передачею зібраних коштів на потреби поранених в зоні проведення АТО.

Назва Рік випуску Країна/студія Режисер, автор
“1377 спалених заживо” 2009 Україна, Іван Кравчишин
т/к “ІНТЕР”
“1941. Заборонена правда” 2013 Україна, Ігор Кобрин
студія “Телекон”
“Апокаліпсис: Друга світова війна” 2009 Франція, Ізабель Кларк
ECPAD
“Битва за Киев” 2013 Україна, Олексій Лябах
т/к “ІНТЕР”
“В августе 43-го” 2013 Україна, Ігор Піддубний
Robinzon.TV
“Визволення” 2014 Україна, Олексій Лябах
“07 Продакшн”
“Війна. Український рахунок” 2002 Україна, Сергій Буковський
т/к “Студія 1+1”
“Війна без переможців” 2002 Україна, Ігор Чижов
т/к “ІНТЕР”
“Війна та мир: окупація” 2007 Україна, Ярослав Геляс, Володимир Ніколаєць
ООО “Профі-ТВ”
“Війна та мир: евакуація” 2009 Україна, Ярослав Геляс, Володимир Ніколаєць
“07 Продакшн”
“Двобій на Дніпрі” 2013 Україна, Світлана Красножон
т/к Перший Національний
“Друга світова війна в кольорі” 2009 Велика Британія, WorldMediaRightsWestwingStudios Джонатан Мартин
“Золотий вересень. Хроніка Галичини 1939-1941” 2010 Україна, Тарас Химич
“Invertpictures”
“Місто, яке зрадили” 2008 Україна, Андрій Цаплієнко
т/к “ІНТЕР”
“Між Гітлером і Сталіним: Україна у Другій світовій війні” 2005 Україна, Канада, Українсько-канадський дослідно-документаційний центр Святослав Новицький
“Несчастливая “Звезда”. Третья битва за Харьков. Хроники 2013 Україна, Ігор Піддубний
Robinzon.TV
“НКВД и Гестапо. Братья по крови” 2009 Білорусь, Польша, Володимир Самойлов
т/к БелСат
“ОУН–УПА: війна на два фронти” 2006 Україна, Андрій Санченко
т/к НТН
“Радянська історія” 2008 Латвія Едвін Шноре
“Рівень секретності “18” 2011 Україна, Володимир Рибась
т/к “Студія 1+1”
“Солдати Імперій. Різні адреси війни” 2014 Україна, Сніжана Потапчук
т/к Перший Національний
“УПА. Тактика боротьби” 2007 Україна, Сергій Братішко, Віталій Загоруйко
т/к Перший Національний
“Харьков 1941-43 гг. Жизнь, как она есть” 2014 Україна, Ігор Піддубний
Robinzon.TV
“Хроніка Української Повстанської Армії 1942–1945” 2014 Україна, Тарас Химич
ГО Українська Галицька Асамблея
“Ціна перемоги” 2007 Україна, Сергій Братішко, Віталій Загоруйко
т/к “ТОНІС”
“Чернігівський рубіж. 1941-1943” 2013 Україна, Ігор Левенок
т/к “Дитинець”
“Чорна піхота” 2010 Україна, Іван Кравчишин
  1. Від Дніпра до Ельби. Чотири Українських фронти // Історична правда. – 2014. – 09.05. –http://www.istpravda.com.ua/blogs/2011/06/22/43446/
  2. В Україні правильно говорити про “Велику Вітчизняну війну”, а не про “Другу світову війну”? // Лікбез. Історичний фронт. – http://likbez.org.ua/uk/in-ukraine-the-right-to-talk-about-the-great-patriotic-war-rather-than-world-war-ii.html
  3. В’ятрович В. Українська Друга світова (в кольорі) // Дзеркало тижня. – 2009. –http://gazeta.dt.ua/POLITICS/ukrayinska_druga_svitova_v_kolori.html
  4. Гвоздик В.С., Князьков Ю.П., Штейнле О.Ф. “Георгіївська стрічка”, що вона означає. –http://www.memory.gov.ua/news/georgiivska-strichka-shcho-vona-oznachae
  5. Гриневич В. Військові мобілізації в Україні 1943—1944 років: “Ви повинні змити власною кров’ю провину перед Батьківщиною і її великим вождем товаришем Сталіним” // Дзеркало тижня. –http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/viyskovi_mobilizatsiyi_v_ukrayini_19431944_rokiv_vi_povinni_zmiti_vlasnoyu_krovyu_provinu_pered_batk.html
  6. Гриневич В. Гітлер і Сталін у пошуках сепаратного миру: нерозгадана загадка Другої світової війни // Дзеркало тижня. – http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/gitler_i_stalin_u_poshukah_separatnogo_miru_ nerozgadana_zagadka_drugoyi_svitovoyi_viyni.html
  7. Кобзар Я. Друга світова по-українськи. Думки вітчизняних істориків // Історична правда. – 2012. –http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/05/9/84642/
  8. Лавський С. Про роль українців у Другій світовій війні. – 2014. – mena.org.ua/blog/pro-rol-ukrajintsiv-u-druhij-svitovij-vijny/
  9. Методичні матеріали Українського інституту національної пам’яті до відзначення Дня Перемоги у 2014 році. –http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=112237&cat_id=77135
  10. Методичні матеріали Українського інституту національної пам’яті до 70-ї річниці вигнання нацистських окупантів з України. – http://www.memory.gov.ua/news/metodichni-materiali-ukrainskogo-institutu-natsionalnoi-pam-yati-do-70-i-richnitsi-vignannya-na
  11. Методичні рекомендації щодо відзначення Європейського дня пам’яті жертв сталінізму та нацизму і 75-річниці Пакту Молотова-Ріббентропа. – http://www.memory.gov.ua/news/23-serpnya-vidznachatimetsya-evropeiskii-den-pamyati-zhertv-stalinizmu-ta-natsizmu-ta-75-ta-ric
  12. Методичні рекомендації щодо відзначення 75 роковин початку Другої світової війни. –http://www.memory.gov.ua/news/1-veresnya-vidznachaetsya-75-ta-richnitsya-pochatku-drugoi-svitovoi-viini
  13. Музиченко Я. Перемога людяності: провідні історики – про українців на різних фронтах Другої світової, високу ціну визволення від нацизму та дбайливе збереження пам’яті про воїнів. –http://www.memory.gov.ua/news/peremoga-lyudyanosti-providni-istoriki-pro-ukraintsiv-na-riznikh-frontakh-drugoi-svitovoi-visok
  14. Огієнко В. Як відзначають День Перемоги в Європі. – http://www.memory.gov.ua/news/yak-vidznachayut-den-peremogi-v-evropi
  15. Патриляк І. Українські націоналісти проти гітлерівської Німеччини. Рух Опору // Історична правда. – 2014. –http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/05/8/142834/
  16. Процик П. Україна. Друга світова війна. Тільки цифри // Історична правда. – 2010. –http://www.pravda.com.ua/articles/2010/05/7/5017138/
  17. Стельмах І. Українські історики відповіли Путіну напередодні Дня Перемоги. –http://www.memory.gov.ua/news/ukrainski-istoriki-vidpovili-putinu-naperedodni-dnya-peremogi
  18. У Велику Вітчизняну росіяни розгромили би Німеччину і без участі українців? // Лікбез. –http://likbez.org.ua/uk/v-velikuyu-otechestvennuyu-russkie-razgromili-byi-germaniyu-i-bez-uchastiya-ukraintsev.html
  19. Ціна перемоги: вклад українців у розгром нацизму. – http://www.memory.gov.ua/news/tsina-peremogi-vklad-ukraintsiv-u-rozgrom-natsizmu
  20. Шаповал Ю. “Гітлер, Сталін та Україна: безжальні стратегії” // Історична правда. – 2013. –http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/05/9/123358/
  21. Штоквиш О. Війна пам’ятей. Образ Великої Перемоги як інструмент маніпуляції історичною свідомістю. –http://www.memory.gov.ua/publication/viina-pam-yatei-obraz-velikoi-peremogi-yak-instrument-manipulyatsii-istorichnoyu-svidomi

Квітка маку в українські традиції

В українській міфології мак має дуже багато значень. Це символ сонця, безкінечності буття й життєвої скороминущості, пишної краси, волі, гордості, сну, отрути, оберегу від нечистої сили, а також хлопця-козака, крові, смерті. В останніх з перелічених значень квітка часто згадується в українських народних піснях та думах, особливо козацької доби: «Ой, з могили видно всі долини, – сизокрилий орел пролітає: стоїть військо славне Запорізьке – як мак процвітає...». У відомій пісні «Ой, ти, Морозенку, славний козаче», мак згадується поруч зі смертю козака: «…Обступили Морозенка турецькії війська. По тім боці запорожці покопали шанці; Ой, впіймали Морозенка у неділю вранці. Ой, недаром ранесенько той мак розпускався, – Ой, уже наш Морозенко у неволю попався…». Образ маку нерідко символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну.

З народної творчості мак як символ пов'язаний із війною та військом перейшов у художню літературу. В Івана Франка: «Гей, Січ іде, красен мак цвіте! Кому прикре наше діло, Нам воно святе». Легенду про мак обробив Михайло Стельмах у творі «У долині мак цвіте»: «…Ординці воїна скришили, на землю впало тіло біле і, наче зерно, проросло, а влітку маком зацвіло…». Одна з героїнь присвяченого Другій світовій війні роману Олеся Гончара «Прапороносці» гине в долині червоних маків.

Мак як символ пам'яті у світі

Появу цього символу пов'язують з віршам двох людей: канадського військового лікаря Джона МакКрея та працівниці Християнської асоціації молодих жінок Мойни Майкл. Перший під враженням боїв у Бельгії у 1915 р. написав твір «На полях Фландрії», що починався словами: «На полях Фландрії розквітли маки/Між хрестами ряд за рядом». Друга 1918 р. написала вірша «Ми збережемо віру», в якому обіцяла носити червоний мак в пам’ять про загиблих. Саме Мойні Майкл в листопаді того ж року причепила червоний шовковий мак на пальто. У 1920 р. Національний Американський легіон прийняв маки в якості офіційного символу, а у 1921 р. червоні маки стали емблемою Королівського Британського легіону. В Польщі червоні маки є символом перемоги 11-18 травня 1944 р. Другого корпусу ген. Андерса в боях за гору Монте-Кассіно в Італії. Приспів до популярної військової пісні того часу починається словами «Червоні маки на Монте-Кассіно/Замість роси пили польську кров».

Мак як символ пам'яті в Україні

Червоний мак як символ пам’яті жертв війни вперше використано в Україні на заходах, приурочених до річниці завершення Другої світової війни у 2014 році. Дизайн українського червоного маку розроблено за ініціативи Українського інституту національної пам'яті та Національної телекомпанії України; автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакін. Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого – кривавий слід від кулі. Поруч з квіткою розміщено дати початку і закінчення Другої світової війни та гасло. Минулорічним було «Ніколи знову».

Цього року за нагоди 70-тої річниці перемоги над нацизмом ми пропонуємо нове гасло: “Пам'ятаємо. Перемагаємо”. Ми пам'ятаємо, якою страшною трагедією для українців була Друга світова війна. Ми пам'ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями об'єднані нації. Ми пам'ятаємо, що той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам'ять робить нас сильнішими. Вона — запорука неминучості нашої перемоги сьогодні.