За даними Центру громадського здоровья МОЗ України щорічно реєструється спорадичний рівень захворюваності на кампілобактеріальний ентерит.

Хвороба відноситься до зооантропонозів. В останні десятиріччя завдяки якісному впровадженню ветеринарно-санітарних заходів серед поголів’я ВРХ та МРХ значно зменшились ризики інфікування людей збудником кампілобактеріозу. Резервуаром та джерелом інфекції для людини є тварини, переважно свійські та сільськогосподарські (кролики, свині, корови, кози, вівці), птахи. Незначну роль можуть відігравати дикі тварини та мишоподібні гризуни. Вкрай рідко можлива передача кампілобактерій від людини до людини. Зооантропоноз завдає неблагополучним господарствам значних економічних збитків, зумовлених загибеллю новонародженого молодняку, захворюваністю та зниженням молочної продуктивності маточного поголів’я, порушенням племінної роботи, затратами на проведення оздоровчих заходів. Хворобу вперше виявили в 1909 році в Англії Мак-Федієн і Штокман, які ізолювали культуру збудника з матки та плодових оболонок абортованої вівці. Хворі тварини виділяють збудника під час абортів з плодом, плодовими оболонками, навколоплідними водами, а також із сечею і молоком. Виділення хворих тварин контамінують приміщення, підстилку, корми, воду, речі догляду за тваринами, які стають факторами передачі збудника здоровим тваринам.

Проведення широкомасштабного епідеміологічного дослідження в Україні дозволило встановити, що хворі на кампілобактеріоз особи становлять 1,9% серед усіх обстежених пацієнтів із ГКІ. Різниця у питомій вазі кампілобактеріозу в структурі кишкових інфекцій на окремих територіях перш за все пов’язана з якістю рівня бактеріологічної діагностики цієї інфекції у місцевих закладах охорони здоров’я. Не виявлено вірогідної різниці питомої ваги кампілобактеріозу серед дітей та дорослих хворих на ГКІ, що змінює уявлення про цю інфекцію як переважно дитячу.Групу ризику захворювання на кампілобактеріоз становлять практично всі вікові групи, але перш за все – діти віком до 7 років, особи з ослабленою резистентністю (соматичні захворювання шлунково-кишкового тракту, хвороби серцево­судинної системи тощо), а також працівники, чия професійна діяльність пов’язана з доглядом за тваринами, птахами та їх переробкою. Певна частота мікст-інфекції при кампілобактеріозі маскує його, що також посилено відсутністю бактеріологічної діагностики цієї нозологічної форми ГКІ практичними закладами охорони здоров’я.Необхідність проведення ефективних первинних протиепідемічних заходів в осередках кишкових інфекцій невстановленої етіології та кампілобактеріозу зокрема зумовлює доцільність аналізу клінічних проявів кампілобактеріозу в дорослих та дітей. Характерний фекально-оральний механізм передачі. Переважаючим є харчовий шлях передачі: при вживанні інфікованих м'ясних та молочних продуктів без достатньої термічної обробки, а також овочів та фруктів. Водночас, можливі водний та контактно-побутовий шляхи передавання. Для кампілобактеріозу характерна сезонність. Сезонне підвищення захворюваності на кампілобактеріоз відбувається у весняно-літній період (квітень-серпень) та у жовтні. Це пов’язано із зараженням від перехворілих у період сезонного підвищення (літній період), а також від носіїв. Для з’ясування епідеміологічних закономірностей кампілобактеріозної інфекції необхідно максимально повне виявлення та врахування не лише хворих, а й бактеріоносіїв. Це зумовило актуальність дослідження кампілобактерійного бактеріоносійства серед різних груп населення.Зареєстровані як спорадичні випадки хвороби значною мірою відображають спалахи, що періодично виникають та залишаються невиявленими. Причиною цього є перш за все інфіковані кампілобактеріями різноманітні продукти споживання, що реалізовані через торгову мережу або підприємства громадського харчування.

Кампілобактерії стійкі у навколишньому середовищі: при температурі 4°С зберігаються в ґрунті, воді та молоці протягом декількох тижнів, у замороженому м'ясі – декілька місяців. Чутливі до висушування, дії сонячного світла. Гинуть у присутності звичайних деззасобів та під час кип'ятіння. Клінічні ознаки кампілобактеріозу залежать від виду збудника та преморбідного (до хвороби) стану організму. Розвитку хвороби сприяють хронічні захворювання травної системи. Інкубаційний період триває 1-6 днів, можливі коливання від кількох годин до 10 днів. Гастроінтестінальна форма зустрічається найчастіше. Початок гострий з підвищення температури тіла до 38°С, ознобу, загальної слабкості, головного болю, міалгій і артралгій, зниження апетиту. Майже у половини хворих виникає нудота і блювання, переважно одноразове. Одночасно з'являється переймиподібний біль у животі з локалізацією в епігастральній ділянці (над пупком), навколо пупка, у нижніх відділах живота. Біль часто передує дефекації і тимчасово зникає після неї. Іноді біль надзвичайно інтенсивний і симулює картину «гострого живота». Діарея у більшості хворих починається в першу добу хвороби. Спочатку випорожнення кашкоподібні, але дуже швидко набувають рідкої консистенції, стають пінистими, з різким неприємним запахом. На 2-3-й день хвороби з'являються ознаки коліту: у випорожненнях є домішки слизу і крові. Частота випорожнень від 2-3 до 10 і більше разів на добу. Нормалізація випорожнень відбувається на 4-5-й день хвороби, іноді пізніше. Тенезми і несправжні поклики на дефекацію виникають дуже рідко. Гарячка триває 4-5 днів. При пальпації живота визначається шум плескоту, бурчання в навколопупковій ділянці, болючість, ущільнення і спазм сигмоподібної кишки. Печінка і селезінка не збільшені. Іноді може спостерігатися лише ураження шлунка, при цьому змінюється кислотність шлункового соку. Тривалість гострого перебігу кампілобактеріозу від 4 до 17 днів, але через 5-10 днів нерідко виникає рецидив. Надалі можуть сформуватися хронічний гастрит, пептична виразка. Тяжкий перебіг гастроінтестинальної форми кампілобактеріозу супроводжується гарячкою до 40°С, значною інтоксикацією. Можливе марення, потьмарення свідомості. Частота випорожнень сягає 20 разів на добу, вони рідкі, рясні, з домішками слизу і крові. Блювання багаторазове, виснажливе. Часто розвивається помірне та тяжке зневоднення організму.

Основу профілактики кампілобактеріозу стосовно природнього резервуару інфекції складають ветеринарно-санітарні заходи, спрямовані на попередження інфікованості тварин і птахів, проведення винищувальних і лікувальних заходів серед хворих тварин. Запобігання поширення хвороби починається з контролю за якістю кормів, дотримання правил утримання тварин і птахів у господарствах та фермах. Проводиться ветеринарно-санітарна експертиза на бойнях, дотримуються санітарно-гігієнічних вимог до технології приготування та зберігання молочних продуктів, м'яса тварин і птиці. Для специфічної профілактики кампілобактеріозу тварин застосовують різні вакцини. У разі встановлення кампілобактеріозу великої рогатої худоби, спричиненого С. fetus subspecies fetus, у товарному господарстві (фермі) запроваджують карантинні обмеження, згідно з якими забороняється введення на неблагополучну ферму здорових тварин на період до зняття обмежень, виведення з господарства тварин для племінних і користувальних цілей в інші господарства, а з неблагополучної ферми всередині господарства забороняється вивезення тварин для різних цілей, крім забою на м’ясо; не дозволяється використання заражених та підозрюваних щодо зараження биків як плідників та відбір їхньої сперми для штучного запліднення . На фермі проводять санітарне очищення, ремонт, дезінфекцію тваринницьких приміщень та санацію їх упродовж цілого літа. Отелення корів і нетелей проводять лише в пологовому відділенні. Систематично дезінфікують вигульні майданчики, двори, бази та інші місця перебування інфікованих тварин. Абортовані плоди та навколоплідну рідину після знезараження у вологонепроникній тарі спалюють або закопують на спеціально відведеному для цього місці. Хворих тварин лікують, за всім маточним поголів’ям встановлюють систематичний нагляд і проводять профілактичну обробку антибіотиками.

Засоби специфічної профілактики кампілобактеріозу серед людей відсутні. Проводяться загальні санітарно-протиепідемічні заходи, аналогічні як і при інших кишкових інфекціях. Для профілактики кампілобактеріозу та інших гострих кишкових інфекцій серед населення необхідно:
• дотримуватися правил особистої гігієни; ретельно мити руки з милом перед вживанням їжі, після повернення з вулиці та після кожного відвідування вбиральні;
• мити та тримати у чистоті всі поверхні та кухонні прилади, що використовуються для приготування їжі; користуватися індивідуальним посудом; запобігати проникненню комах та тварин до приміщень, де відбувається приготування їжі та зберігаються харчові продукти;
• окремо готувати і зберігати сирі та готові до вживання харчові продукти (сире м'ясо, птицю, рибу, овочі, фрукти тощо); для обробки сирих продуктів використовувати окремі кухонні прилади (ножі, обробні дошки тощо); добре прожарювати або проварювати продукти, особливо м'ясо, птицю, яйця і рибу;дотримуватись відповідного температурного режиму при зберіганні харчових продуктів (не залишати приготовлені харчові продукти при кімнатній температурі більше, ніж на 2 години); використовувати харчові продукти, оброблені з метою підвищення їх безпеки, наприклад, пастеризоване молоко; мити та обдавати окропом фрукти і овочі, особливо у разі споживання їх у сирому вигляді; не вживати продукти з вичерпаним терміном придатності, використовувати для приготування їжі тільки свіжі харчові продукти; при транспортуванні і зберіганні харчових продуктів використовувати чисту упаковку (поліетилен, контейнери для харчових продуктів тощо); не купувати харчові продукти у випадкових осіб або в місцях несанкціонованої торгівлі; не давати маленьким дітям некип'ячене розливне молоко, сирі яйця тощо;
• використовувати безпечну воду, не пити воду з неперевірених джерел; вживати бутильовану воду, у разі неможливості придбання бутильованої води використовувати охолоджену кип’ячену воду;
• регулярно мити та обдавати окропом дитячий посуд та іграшки;
• не купатися в непроточних водоймах, у місцях несанкціонованих пляжів, уникати заковтування води під час купання;
• уникати контактів з особами, які мають ознаки інфекційного захворювання.

При появі симптомів захворювання (підвищення температури тіла, біль голови, інтоксикація, блювання, рідкі випорожнення, біль у животі, висипання на шкірі тощо) своєчасно звертатися за медичною допомогою. Самолікування може призвести до значних ускладнень.