За даними Центру громадського здоров’я МОЗ України у січні поточного року мало місце погіршення епідситуації на особливо небезпечні інфекційні хвороби, об’єднані в групу геморагічних лихоманок.
Лише за один місяць зареєстровано 41 випадок, при цьому 36 із них в Сумській області.
Зазначена динаміка спостерігалась щодо коефіцієнтів за минулий рік, які у порівнянні із 2024 роком також збільшились більш ніж у 4,3 рази.
Високий рівень ураженості населення відмічався за рахунок геморагічної гарячки з нирковим синдромом. У 2025 році їхня загальна кількість сягала 436 випадків. Максимальна кількість хворих реєструвалася у Сумській області – 428, по одному випадку – у Харківській та Черкаській областях, по два випадки – у Тернопільській, Львівській та Чернігівській областях.
Геморагічна гарячка з нирковим синдромом (основні синоніми: геморагічний нефрозонефрит, далекосхідна геморагічна гарячка, корейська геморагічна гарячка, епідемічна нефропатія) – гостра вірусна природно-осередкова хвороба, що характеризується лихоманкою, загальною інтоксикацією, своєрідним ураженням нирок, розвитком гострої ниркової недостатності та тромбогеморагічного синдрому.
В Україні подібні захворювання трапляються практично по всій території, але найбільша кількість припадає на північно- та південно-східні райони.
Джерелами геморагічної гарячки з нирковим синдромом є різні дикі мишоподібні гризуні, зрідка щури.
Циркуляція збудників існує на території декількох областей, у підтриманні циркуляції вірусів беруть участь нориця руда, миша хатня, мишак лісовий, мишак жовтогрудий, мідиця звичайна тощо.
Зараження людини відбувається повітряно-пиловим шляхом при вдиханні сухих випорожнень інфікованих гризунів, потраплянні їх на пошкоджену шкіру та мікроураження слизових ока, носо- й ротоглотки, нижчих дихальних шляхів.
Передача вірусу можлива також при безпосередньому зіткненні з гризунами (роботи із біологічним матеріалом, укусу пацюків) або інфікованими об’єктами довкілля (хмиз, солома, сіно тощо), що були заражені виділеннями мишоподібних гризунів.
Допускається можливість зараження людини при вживанні продуктів, які не піддавалися термічній обробці (капуста, морква тощо) і були забруднені гризунами.
Передачі інфекції від людини до людини не зафіксовано.
Захворюваність характеризується вираженою сезонністю з піком в червні-жовтні. Хворіють частіше чоловіки (70-90% хворих) в основному найактивнішого віку (від 16 до 50 років).
Основними групами ризику вважаються лісогосподарські робітники, лісоруби, лісники, жителі сільських лісових районів, дачники.
Випадки зараження пов’язані з початком весняних робіт на дачних ділянках і в самих дачних будинках, оскільки миші на час холодів заселяють порожні приміщення, забруднюючи їх.
Після перенесеної хвороби виникає тривалий імунітет, повторні випадки не описані.
Хвороба починається гостро з лихоманки із надважким перебігом, порушення з боку нирок з’являються на 3-4 дні пізніше, добова кількість сечі при цьому значно зменшується до тимчасового повного припинення її виділення. У значної частини хворих розвивається геморагічний синдром, спостерігається кров у сечі та кишкові кровотечі.
Специфічна профілактика проти геморагічної лихоманки з нирковим синдромом не розроблена.
Неспецифічна профілактика зводиться до знищення гризунів в осередках хвороби і до захисту людей від контакту з гризунами або предметами, забрудненими їх виділеннями.
Дератизація є комплексом заходів, спрямованих на знищення різного роду гризунів – мишей, щурів, полівок та навіть кротів. Такі заходи передбачають очищення приміщень та прилеглої території. В результаті шкідливі гризуни, які там знаходяться, знищуються, а їхня повторна поява та розмноження на цій території унеможливлюється.
Гризуни завдають шкоди не лише господарству, руйнуючи землю та знищуючи посіви, вони несуть реальну загрозу здоров’ю – є переносниками небезпечних захворювань.
Тому в Україні розроблено низку нормативних актів, які зобов’язують суб’єктів господарювання усіх форм власності проводити періодичну дератизацію. Під час цього процесу використовуються різні способи – мишоловки, хижаки, які полюють на гризунів, отрути та отруйні гази.
Згідно із Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (із змінами) порядок проведення профілактичних, поточних і заключних дезінфекційних заходів встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я з урахуванням особливостей збудників інфекційних хвороб, факторів передачі інфекції тощо. З огляду на це проведення профілактичних дезінфекційних заходів передбачено відповідними державними санітарними нормами і правилами, іншими нормативно-правовими актами МОЗ України за окремими нозологіями інфекційних хвороб з урахуванням особливостей збудників інфекційних хвороб, факторів передачі інфекції.
Ч. 2 ст. 18 цього Закону зобов’язує юридичні особи забезпечувати проведення профілактичних дій щодо знищення гризунів та комах. Особливо важливим є виконання таких заходів для дитячих навчальних, дошкільних та лікувально-профілактичних закладів.
Нормативні акти Міністерства охорони здоров’я України регулюють порядок виконання дератизації. Також такі роботи входять до списку заходів, що регламентуються наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 № 15.
Проте дератизація – це не єдиний обов’язковий захід у боротьбі із гризунами, які є природнім резервуаром особливо-небезпечних інфекційних хвороб.
Питання регламенту утримання населених місць є одним із провідних розділів у рішенні зазначеної проблеми.
У населених пунктах, розташованих біля лісу, необхідно зберігати продукти на складах, захищених від гризунів.
Територію поблизу житла слід звільняти від чагарників, бур’янів.
При розміщенні літніх таборів, туристичних баз слід вибирати місця, не заселені гризунами. Сміттєві ями у цих випадках розміщують не менше, ніж на 100 метрів від наметів.
Полігони твердих побутових відходів повинні відповідати санітарним та технічним нормам.
Згідно з вимогами діючого законодавства оформлюються технологічні карти. Накопичення сміття проводиться системно. Обладнана по периметру полігону огорожа повинна унеможливлювати розльот легких складових відходів та засмічення відходами прилеглої території. Експлуатація полігонів (звалищ ТПВ) повинна відбуватися з урахуванням особливостей території, характеристики земельної ділянки, коефіцієнту фільтрації ґрунтів, санітарно-захисної зони (відстань до поверхневих водних об’єктів). В’їзди до полігонів обладнуються функціонуючими дезінфекційними бар’єрами, що унеможливлює забруднення транспортними засобами територій поза межами полігонів. При в’їзді до полігону повинен бути обладнаний шлагбаум. В’їзд повинен охоронятися охороною, яка контролює кількість одиниць автотранспорту та характер доставлених відходів. У межах території полігону пробурюють спостережні свердловини. Здійснюється динамічний контроль за впливом полігону на підземні води. На кожний полігон оформлюються дозвільні документи на викиди забруднюючих атмосферу речовин.
