Значення біологічної безпеки у сфері громадського здоров’я особливо актуалізується в умовах сучасних викликів, серед яких повномасштабна війна з РФ, епідемії та пандемії, що періодично з’являються в Україні та у світі, екологічні катастрофи, а також соціальні та економічні кризи.
Адже війна окрім традиційних загроз несе й загрози епідемічного характеру.
Реальна можливість використання біологічної зброї під час цього збройного конфлікту та сучасні процеси активної міграції населення активно сприяють поширенню різноманітних збудників, підкреслюють необхідність підготовки до боротьби із біологічними загрозами, швидкого та ефективного реагування на пандемії та епідемії, а також наголошують на потребі в зміцненні національної системи охорони здоров’я.
Чума є типовим представником групи особливо небезпечних інфекцій, модифіковані збудники яких можуть бути використані як біологічна зброя масового ураження та становлять особливу небезпеку суспільству.
Розрізняють первинні (природні) та вторинні (синантропні) вогнища чуми.
У природних вогнищах головну роль відіграють близько 300 видів та підвидів гризунів. Активні вогнища чуми зберігаються на території країн Південно-Східної Азії, Африки та Південної Америки (Індія, Іран, Пакистан, Перу, Парагвай, Камерун та ін.), де постійно виявляються випадки захворювання серед людей та іноді поширюються до розмірів епідемії (наприклад, епідемія чуми в Індії у 1994 р.).
В Україні природні вогнища чуми існують у південних та південно-східних регіонах (лісостепова, степова зона) і хоча захворюваність серед людей не визначалась з початку ХХ ст., їх наявність потребує інтенсивного контролю і нагляду.
Чума – гостра природно-осередкова хвороба, яка викликається Yersinia pestis і належить до групи трансмісивних інфекцій. Проявами чуми є гарячка, важка інтоксикація, серозно-геморагічне запалення лімфатичних вузлів, легень та інших органів, сепсис.
Хвороба відома людству з давніх часів, так звана Юстиніанова чума (527-565 роки н.е.) знищила більшу частину Східно-Римської імперії.
Ще більш спустошливою була пандемія чуми у XIV ст., яка знищила біля 25 млн. населення Європи та біля 13 млн. населення Китаю.
Після 1350 року чума з’явилась на Русі і майже повністю знищила населення деяких міст (Смоленськ, Глухів, Бєлозерськ).
Зараз існують ендемічні вогнища чуми, особливо в Азії та Африці, звідки ця інфекція може бути занесена в Європу.
Джерелом інфекції в цих вогнищах є різні гризуни.
Бувають ензоотії та епізоотії чуми.
В епідеміології велику роль відіграють не лише дикі, а й синантропні гризуни, зокрема чорний, сірий, рудий та індійський щури. Переносником інфекції є щурячі блохи, які передають чумну інфекцію іншим щурам, тваринам та людині. Людина може заразитись також безпосередньо від тварин (в Маньчжурії першими захворювали мисливці, які полювали на сурків-тарабаганів), рідше аліментарним способом (при споживанні м’яса верблюдів).
При дисемінованих формах чуми, зокрема легеневих, захворювання може передаватись і крапельно від хворої людини до здорової. Інфіковані блохи своїми фекаліями можуть заражати воду, харчові продукти, різні побутові речі, які, отже, стають факторами передачі чуми.
Збудник чуми може поширюватись також через повітря, запорошене зараженою бавовною та зерновими продуктами.
Клінічні форми чуми розподіляють залежно від епідеміологічного значення кожної з них на три групи: переважно локальні форми (бубонна, шкірно-бубонна і шкірна); внутрішньодисеміновані (первинна та вторинна септичні форми); зовнішньодисеміновані форми (первинна і вторинна легеневі та кишкова).
Найнебезпечніші є зовнішньодисеміновані форми хвороби, а саме: первинна та вторинна легеневі форми.
Інфекція від хворої до здорової людини передається повітрям через найдрібніші краплі мокротиння.
Після перенесеної чуми створюється стійкий імунітет. Інкубаційний період при всіх формах чуми звичайно триває 3-5 днів. У вакцинованих, а також у тих, кому з профілактичною метою було введено протичумну сироватку, цей період може тривати до 9 днів. Незалежно від форми хвороби початок захворювання завжди гострий, перебіг важкий. Раптово виникає озноб, температура досить швидко підвищується до 39-40°С і більше. З’являються головний біль, запаморочення, блювання, серцебиття, збудження, марення. Почервоніле обличчя хворого темніє, стає ціанотичним, язик обкладений вапняно-білим нальотом («білий чумний язик»), пульс дуже прискорений та м’який. Згодом риси обличчя загострюються, воно набирає виразу жаху (facies pestica). На фоні такого стану загальної інтоксикації розвиваються ті або інші симптоми хвороби, що визначають певну клінічну форму чуми. Нерідко виникає колапс, що призводить не пізніше кінця тижня до летального наслідку.
Лабораторне підтвердження діагнозу проводиться мікроскопією забарвлення мазків пунктатів лімфатичних вузлів та мокротиння; посівів пунктатів та крові хворих, а також крові з серця або органів трупів; прищеплення біоматеріалу від хворого морським свинкам та білим мишам.
Чума є особливо небезпечною висококонтагіозною інфекцією. Комплекс заходів в осередках хвороби потребує особливих превентивних умов.
Стаття 17 Закону України «Про систему громадського здоров’я» регламентує засади санітарної охорони території України від занесення та поширення хвороб, що мають міжнародне значення.
Санітарна охорона території України забезпечується проведенням медико-санітарних заходів у пунктах пропуску через державний кордон та на всій території України з метою запобігання занесенню та поширенню хвороб, що мають міжнародне значення (пов’язаних з інфекційним, хімічним, радіоактивним чи невідомого походження агентом), локалізації та ліквідації їх випадків, спалахів та епідемій шляхом вжиття відповідних заходів реагування з позиції громадського здоров’я, які співмірні з ризиками для здоров’я населення і обмежені ними та не створюють зайвих перешкод (бар’єрів) для міжнародних перевезень і торгівлі.
Профілактичні заходи щодо виникнення та розповсюдження випадків захворювання на чуму серед людей включають запобігання заносу чуми з інших країн та запобігання можливому виникненню захворювань на ензоотичних районах.
На прикордонних станціях та в портах обстежують осіб, які прибувають з місцевостей, небезпечних щодо чуми, і коли виявляють хоч би одну підозрілу на чуму людину, ізолюють її у спеціально організованих карантинних станціях на термін до 9 днів; обстежують гризунів, які можуть бути завезені з-за кордону на кораблях або з товарами, прибулими у залізничних вагонах; роблять відповідні бактеріологічні дослідження; проводять дезінфекцію, дезінсекцію та дератизацію.
У районах з природною вогнищевістю чуми, тобто в ензоотичних місцевостях, систематично проводять епідеміологічну розвідку і нагляд за чисельністю та видовим складам гризунів, наявністю бліх.
Якщо серед гризунів спостерігається будь-яка ензоотія і вони, починають гинути, то негайно досліджують гризунів на бактерійність і вживають заходів по їх знищенню.
Крім цього, треба своєчасно збирати врожай і солому, обкопувати скирти, знищувати бур’яни, розширювати зяблеву оранку.
Питання регламенту утримання населених місць є одним із провідних розділів у рішенні зазначеної проблеми. У населених пунктах необхідно зберігати продукти на складах, захищених від гризунів. Територію поблизу житла слід звільняти від чагарників, бур’янів, систематично проводити дератизаційні заходи.
При розміщенні літніх таборів, туристичних баз слід вибирати місця, не заселені гризунами. Сміттєві ями у цих випадках розміщують не менше, ніж на 100 метрів від наметів. Полігони твердих побутових відходів повинні відповідати санітарним та технічним нормам.
Населення місцевостей, небезпечних щодо чуми, повинно бути вакциноване. З профілактичною метою використовують протичумну сироватку або гамма-глобулін, антибіотики.
Активна імунізація проти чуми здійснюється за допомогою живої сухої вакцини.
Хворих на чуму обов’язково ізолюють у спеціально відведені стаціонари, де забезпечують виконання всіх запобіжних заходів проти можливого поширення інфекції та відповідний дезінфекційний режим. Особи, які лікують і доглядають хворих, повинні бути одягнені в протичумний одяг.
Медичний персонал, який працює в чумному стаціонарі, повинен бути заздалегідь вакцинований. У палатах при вході та виході персоналу необхідно проводити поточну дезінфекцію розчинами лізолу або сулеми з гідропультів. Кожного хворого треба ізолювати в окрему палату або бокс.
Всі роботи, особливо дослідження трупів гризунів, взяття матеріалів і т.п., провадять з особливими запобіжними заходами, в спеціальному протичумному одязі,який підлягає дезінфекції.
Ізоляція хворих повинна тривати при бубонній чумі не менше місяця з дня цілковитого клінічного видужання при умові дворазових. При легеневій чумі ізоляція триває до 6 тижнів після зникнення всіх клінічних явищ і нормалізації температури, після триразового дослідження з негативним результатом мокротиння, матеріалу з зіва, мигдаликів, яке проводиться кожні два тижні. Після виписки за хворими встановлюється медичний нагляд протягом трьох місяців.
