003.jpg
Сайт працює в тестовому режимі

Перелік перейменувань топонімів м. Суми

(розпорядження міського голови від 16.02.16 №34-р, від 18.02.16 №41-р, від 19.02.16 №43-р, від 24.02.16 №45-р,

розпорядження голови Сумської обласної державної адміністрації від 19.05.2016 № 252-ОД, від 19.05.2016 № 253-ОД, від 20.05.2016 № 259-ОД)

 

 


з/п
Попередня назва Нова назва
1 вулиця 26 Бакинських комісарів вулиця Василя Капніста
2 вулиця 2-га Червоногвардійська вулиця Іоанна Павла II
3 вулиця 2-га Червонопрапорна вулиця Пушкарівська
4 вулиця 3-тя Червонопрапорна вулиця Липнянська
5 вулиця 40 років Жовтня вулиця Романа Атаманюка
6 вулиця 9 січня вулиця Івана Кавалерідзе
7 вулиця Антонова вулиця Олександра Аніщенка
8 вулиця Артема вулиця Конотопської битви
9 вулиця Баумана вулиця Степана Бандери
10 вулиця Боженка вулиця Миколи Лукаша
11 вулиця Борців революції вулиця Гетьмана Мазепи
12 вулиця Воєводіна вулиця Івана Піддубного
13 вулиця Войкова вулиця Миколи Міхновського
14 вулиця Володарського вулиця Пантелеймонівська
15 вулиця Воровського вулиця Юрія Вєтрова
16 вулиця Газети «Правда» вулиця Бельгійська
17 вулиця Гайдара вулиця Джерельна
18 вулиця Героїв Сталінграда вулиця Героїв Сумщини
19 вулиця Дем’яна Коротченка вулиця Івана Сірка
20 вулиця Димитрова вулиця Дмитра Багалія
21 вулиця Енгельса вулиця Героїв Чорнобиля
22 вулиця Жукова вулиця Леоніда Бикова
23 вулиця Запотоцького вулиця Марії Приймаченко
24 вулиця Заярного вулиця Миколи Хвильового
25 вулиця Калінінградська вулиця Івана Виговського
26 вулиця Кіровоградська вулиця Промислова
27 вулиця Клари Цеткін вулиця Олени Теліги
28 вулиця Колгоспна вулиця Василя Чаговця
29 вулиця Комінтерна вулиця Андрея Шептицького
30 вулиця Комсомольська вулиця Данила Галицького
31 вулиця Комунарів вулиця Гулака-Артемовського
32 вулиця Котовського вулиця Олега Балацького
33 вулиця Крупської вулиця Андрія Реути
34 вулиця Куйбишева вулиця Олексія Братушки
35 вулиця Лядова вулиця Григорія Ващенка
36 вулиця  Матроса Желєзняка вулиця  Миколи Данька
37 вулиця  Менжинського вулиця Березовий гай
38 вулиця Олеко Дундича вулиця  Георгія Нарбута
39 вулиця Орджонікідзе вулиця  Родини Линтварьових
40 вулиця Островського вулиця Пантелеймона Куліша
41 вулиця Павлика Морозова вулиця Олега Ольжича
42 вулиця Паризької Комуни вулиця Сергія Табали (Сєвєра)
43 вулиця Пархоменка вулиця Давида Бурлюка
44 вулиця Плєханова вулиця Василя Стуса
45 вулиця Пролетарська вулиця Ярослава Мудрого
46 вулиця Радгоспна (буд.1-16) вулиця Миколи Василенка
47 вулиця Радгоспна (окрім буд. 1-16) вулиця Батуринська
48 вулиця Радянська вулиця Олександра Олеся
49 вулиця Раскової вулиця Юрія Липи
50 вулиця Рози Люксембург вулиця Олександра Шапаренка
51 вулиця Семашка вулиця Волошкова
52 вулиця Сергія Лазо вулиця 1-а Оболонська
53 вулиця Стаханова вулиця Сергія Єфремова
54 вулиця Тельмана вулиця Вербна
55 вулиця Урицького вулиця Івана Асмолова
56 вулиця Фадєєва вулиця Володимира Івасюка
57 вулиця Федька вулиця Героїв Небесної Сотні
58 вулиця Фурманова вулиця Генерала Чупринки
59 вулиця Чапаєва вулиця Володимирська
60 вулиця Червоних партизан вулиця Партизанська
61 вулиця Червонопрапорна вулиця Баранівська
62 вулиця Черепіна вулиця Героїв Крут
63 вулиця Щербакова вулиця Полковника Болбочана
64 вулиця Щорса вулиця Нижньолепехівська
65 вулиця Якіра вулиця Люблінська
66 провулок 2-й Воровського провулок Бориса Грінченка
67 провулок Баумана провулок Гетьманський
68 провулок Войкова провулок Миколи Міхновського
69 провулок Володарського провулок Семінарівський
70 провулок Воровського провулок Дмитра Дорошенка
71 провулок Газети «Правда» провулок Іоанна Хрестителя
72 провулок Дем’яна Бєдного провулок Миколи Василенка
73 провулок Дзержинського провулок Григорія Сковороди
74 провулок Запотоцького провулок Софії Русової
75 провулок Комсомольський провулок Геннадія Петрова
76 провулок Комунарів провулок Марії Башкірцевої
77 провулок Котовського провулок Соломії Крушельницької
78 провулок Луначарського провулок Генерала Грекова
79 провулок Матроса Желєзняка провулок Івана Литвиненка
80 провулок Менжинського провулок Березовий гай
81 провулок Орджонікідзе провулок Линтварьових
82 провулок Островського провулок Василя Філоновича
83 провулок Павлика Морозова провулок Вітряний
84 провулок Паризької Комуни провулок Марусі Чурай
85 провулок Піонерський провулок Суханівський
86 провулок Свердлова провулок Архітекторів Шольців
87 провулок Урицького провулок Степана Тимошенка
88 провулок Червоних партизан провулок Повстанський
89 провулок Червоноармійський провулок Монастирський
90 провулок Червоногвардійський провулок Іллінський
91 проїзд Димитрова проїзд Ніни Братусь
92 проїзд Луначарського проїзд Євгена Маланюка
93 проїзд Урицького проїзд Михайла Осадчого
94 сквер «Комсомольський» сквер Олексія Братушки
95 сквер «Паризької комуни» по вул. Харківській сквер Харківський
96 сквер ім. І.Ф. Федько сквер Героїв Небесної Сотні
97 сквер По вул. Героїв Сталінграда сквер По вул. Героїв Сумщини

Перелік узгоджених пропозицій робочої групи щодо перейменувань топонімів м. Суми

Закон України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», який набув чинності 21 травня 2015 року, розроблявся за участі громадськості в рамках програми Центру досліджень визвольного руху «Відкриті архіви» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Відповідно до цього закону запроваджується вільний доступ до архівів та передача їх з-під відомств силових органів до Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті (ГДА УІНП).

Декомунізація в Україні та та її сусідах

У 2015 році зі вступом у дію декомунізаційних законів Україна де-юре порвала з радянським тоталітарним минулим.В реальності треба зробити ще дуже багато.

Пропонуємо до Вашої уваги інфографіку, яка розповість про успіхи та невдачі наших сусідів подолати свої історичні проблеми  (за матеріалами Українського кризового медіа-центру)

 

Переглянути у повному розмірі

Міністерство культури України внесло зміни до Порядку обліку об’єктів культурної спадщини.

Відповідно до цих змін, пам’ятки, що були включені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України відповідно до закону Української РСР «Про охорону і використання пам’яток історії та культури» та/або підпадають під дію закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», припиняють охоронятися законом.

Український інститут національної пам’яті зібрав запитання, які найчастіше ставлять у зв’язку із ухваленням декомунізаційних законів, і підготував стислі відповіді на них.

1. Навіщо потрібно перейменовувати вулиці?

Цього вимагає Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їх символіки». Обидва ці режими знищили в Україні від 14 до 16 мільйонів людей. Цей закон стверджує: будь-які тоталітарні практики неприйнятні для Української держави. Убивати людей не можна ані з класових, ані з расових, ані з будь-яких інших причин.

Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, керуючись положеннями Загальної декларації прав людини, беручи до уваги резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1096 (1996) від 27 червня 1996 року щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних режимів, № 1481 (2006) від 26 січня 2006 року щодо необхідності міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів, № 1495 (2006) від 12 квітня 2006 року щодо боротьби з відродженням нацистської ідеології, № 1652 (2009) від 29 січня 2009 року щодо відношення до пам’ятників, що мають суперечливу історичну інтерпретацію у державах - членах Ради Європи, резолюцію Парламентської Асамблеї ОБСЄ SC (09) 3 R від 29 червня - 3 липня 2009 року щодо неприпустимості звеличення тоталітарних режимів, відкриття історичних та політичних архівів, вивчення тоталітарної спадщини та підвищення поінформованості громадськості, декларацію Європейського Парламенту від 23 вересня 2008 року щодо проголошення 23 серпня днем пам’яті жертв сталінізму і нацизму, резолюцію Європейського Парламенту від 23 жовтня 2008 року в пам’ять про Голодомор - штучний голод в Україні 1932-1933 років, резолюцію Європейського Парламенту від 2 квітня 2009 року щодо європейської свідомості та тоталітаризму, Спільну заяву з нагоди 70-х роковин Голодомору - Великого голоду 1932-1933 років в Україні, прийняту на 58-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, 
враховуючи засудження у 1991 році Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" політичних репресій, що здійснювалися протягом 1917-1991 років комуністичним тоталітарним режимом на території України, відмежування від методу державного терору в управлінні державою, притаманного комуністичному тоталітарному режиму, і проголошення намірів неухильно сприяти відновленню справедливості та усуненню наслідків свавілля і порушення громадянських прав,
враховуючи визнання Законом України "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні" Голодомору 1932-1933 років геноцидом Українського народу, засудження злочинних дій тоталітарного режиму СРСР, спрямованих на організацію Голодомору, наслідком якого стало знищення мільйонів людей, руйнування соціальних основ Українського народу та його вікових традицій, духовної культури та етнічної самобутності, а також встановлення постановою Апеляційного суду міста Києва 13 січня 2010 року факту причетності вищого керівництва СРСР, УРСР та комуністичної партії до організації Голодомору 1932-1933 років в Україні,
дбаючи про забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина,
прагнучи розвивати і зміцнювати незалежну, демократичну, правову державу,
керуючись статтею 11 Конституції України, яка зобов’язує державу сприяти консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості,
з метою недопущення повторення злочинів комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, будь-якої дискримінації за національною, соціальною, класовою, етнічною, расовою або іншими ознаками у майбутньому, відновлення історичної та соціальної справедливості, усунення загрози незалежності, суверенітету, територіальній цілісності та національній безпеці України
приймає цей Закон, яким засуджує комуністичний та націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарні режими в Україні, визначає правові основи заборони пропаганди їх символіки та встановлює порядок ліквідації символів комуністичного тоталітарного режиму.

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

  1. 1) комуністична партія - Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків) (РСДРП(б), Російська комуністична партія (більшовиків) (РКП(б), Всесоюзна комуністична партія (більшовиків) (ВКП(б), Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС), Комуністична партія (більшовиків) України (КП(б)У), Комуністична партія України (КПУ), комуністичні партії союзних республік, що входили до складу СРСР, а також їхні осередки в автономних радянських соціалістичних республіках, краях, областях, автономних областях, автономних округах, містах республіканського підпорядкування та місцеві осередки;
    2) пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів - публічне заперечення, зокрема через засоби масової інформації, злочинного характеру комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Україні, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, поширення інформації, спрямованої на виправдання злочинного характеру комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, діяльності радянських органів державної безпеки, встановлення радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, виготовлення та/або поширення, а також публічне використання продукції, що містить символіку комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів;
    3) радянські органи державної безпеки - Всеросійська надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією і саботажем, Всеукраїнська надзвичайна комісія для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією, саботажем та службовими злочинами, Державне політичне управління, Об’єднане державне політичне управління, Народний комісаріат внутрішніх справ, Народний комісаріат державної безпеки, Міністерство державної безпеки, Комітет державної безпеки, їхні територіальні, функціональні, структурні підрозділи, а також безпосередньо підпорядковані цим органам бойові загони, охорона (варта), війська або спеціальні частини;
    4) символіка комуністичного тоталітарного режиму - символіка, що включає:
    • а) будь-яке зображення державних прапорів, гербів та інших символів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік у складі СРСР, держав так званої "народної демократії": Народної Республіки Албанії (Соціалістичної Народної Республіки Албанії), Народної Республіки Болгарії, Німецької Демократичної Республіки, Народної Республіки Румунії (Соціалістичної Республіки Румунії), Угорської Народної Республіки, Чехословацької Соціалістичної Республіки, Федеративної Народної Республіки Югославії (Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії) та соціалістичних республік, що входили до її складу, крім тих, що є чинними (діючими) прапорами або гербами країн світу;
    • б) гімни СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік чи їх фрагменти;
    • в) прапори, символи, зображення або інша атрибутика, в яких відтворюється поєднання серпа та молота, серпа, молота та п’ятикутної зірки, плуга (рала), молота та п’ятикутної зірки;
    • г) символіку комуністичної партії або її елементи;
    • ґ) зображення, пам’ятники, пам’ятні знаки, написи, присвячені особам, які обіймали керівні посади в комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), особам, які обіймали керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік, органах влади та управління областей, міст республіканського підпорядкування, працівникам радянських органів державної безпеки всіх рівнів;
    • д) зображення, пам’ятники, пам’ятні знаки, написи, присвячені подіям, пов’язаним з діяльністю комуністичної партії, із встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім пам’ятників та пам’ятних знаків, пов’язаних з опором і вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури);
    • е) зображення гасел комуністичної партії, цитат осіб, які обіймали керівні посади в комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), осіб, які обіймали керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік, органах влади та управління областей, міст республіканського підпорядкування (крім цитат, пов’язаних з розвитком української науки та культури), працівників радянських органів державної безпеки всіх рівнів;
    • є) назви областей, районів, населених пунктів, районів у містах, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів, інших об’єктів топоніміки населених пунктів, підприємств, установ, організацій, у яких використані імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади в комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік, працювали в радянських органах державної безпеки, а також назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік та похідні від них, назви, пов’язані з діяльністю комуністичної партії (включаючи партійні з’їзди), річницями Жовтневого перевороту 25 жовтня (7 листопада) 1917 року, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім назв, пов’язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури);
    • ж) найменування комуністичної партії;
    5) символіка націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму - символіка, що включає:
    • а) символіку Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП);
    • б) державний прапор нацистської Німеччини 1939-1945 років;
    • в) державний герб нацистської Німеччини 1939-1945 років;
    • г) найменування Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП);
    • ґ) зображення, написи, присвячені подіям, пов’язаним з діяльністю Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП);
    • д) зображення гасел Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), цитат осіб, які обіймали керівні посади в Націонал-соціалістичній робітничій партії Німеччини (НСДАП), вищих органах влади та управління нацистської Німеччини та на окупованих нею територіях у 1935-1945 роках.

Стаття 2. Засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів

  1. Комуністичний тоталітарний режим 1917-1991 років в Україні визнається злочинним і таким, що здійснював політику державного терору, яка характеризувалася численними порушеннями прав людини у формі індивідуальних та масових вбивств, страт, смертей, депортацій, катувань, використання примусової праці та інших форм масового фізичного терору, переслідувань з етнічних, національних, релігійних, політичних, класових, соціальних та інших мотивів, заподіянням моральних і фізичних страждань під час застосування психіатричних заходів у політичних цілях, порушенням свободи совісті, думки, вираження поглядів, свободи преси та відсутністю політичного плюралізму, та у зв’язку з цим засуджується як несумісний з основоположними правами і свободами людини і громадянина.
  2. Націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарний режим визнається в Україні злочинним і таким, що здійснював політику державного терору, яка характеризувалася численними порушеннями прав людини у формі індивідуальних та масових вбивств, страт, смертей, катувань, використання примусової праці та інших форм масового фізичного терору, переслідувань з расових, етнічних мотивів, порушенням свободи совісті, думки, вираження поглядів, свободи преси та відсутністю політичного плюралізму, та у зв’язку з цим, спираючись на встановлені Нюрнберзьким міжнародним військовим трибуналом 1945-1946 років факти, засуджується як несумісний з основоположними правами і свободами людини і громадянина.

Стаття 3. Заборона пропаганди комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки

  1. Пропаганда комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв комуністичного тоталітарного режиму, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму та заборонена законом.
  2. Пропаганда комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки юридичною особою, політичною партією, іншим об’єднанням громадян, друкованим засобом масової інформації та/або використання у назві символіки комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів є підставою для відмови в реєстрації та/або припинення діяльності юридичної особи, політичної партії, іншого об’єднання громадян, підставою для відмови в реєстрації та/або припинення випуску друкованого засобу масової інформації.
  3. У разі невиконання юридичними особами, політичними партіями, іншими об’єднаннями громадян, друкованими засобами масової інформації вимог цього Закону їх діяльність/випуск підлягає припиненню в судовому порядку за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державної реєстрації юридичних осіб, реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань, або іншого уповноваженого органу державної влади.
  4. Рішення про невідповідність діяльності, найменування та/або символіки юридичної особи, політичної партії, іншого об’єднання громадян вимогам цього Закону приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державної реєстрації юридичних осіб, реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань, у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку.
  5. Політичні партії, обласні, міські, районні організації або інші структурні утворення, передбачені статутом політичної партії, щодо яких центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державної реєстрації юридичних осіб, реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань, прийнято у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку рішення про невідповідність їх діяльності, найменування та/або символіки вимогам цього Закону, не можуть бути суб’єктом виборчого процесу.

Стаття 4. Заборона використання та пропаганди символіки комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів

  1. Виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, символіки націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, у тому числі у вигляді сувенірної продукції, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік або їх фрагментів на всій території України заборонено.
  2. Заборона виготовлення символіки комуністичного тоталітарного режиму, символіки націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму не поширюється на випадки виготовлення такої символіки для її подальшого використання з метою, зазначеною у частині третій цієї статті.
  3. Заборона не поширюється на випадки використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, символіки націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму:
  • 1) на документах державних органів та органів місцевого самоврядування (місцевих органів державної влади і управління), прийнятих чи виданих до 1991 року;
  • 2) на документах, виданих закладами освіти та науки, підприємствами, установами, організаціями до 1991 року;
  • 3) в експозиціях музеїв, тематичних виставках, Музейному фонді України, а також бібліотечних фондах на різних носіях інформації;
  • 4) у творах мистецтва, створених до набрання чинності цим Законом;
  • 5) у процесі наукової діяльності, в тому числі під час наукових досліджень та поширення їх результатів у не заборонений законодавством України спосіб;
  • 6) на оригіналах бойових знамен;
  • 7) на державних нагородах, ювілейних медалях та інших відзнаках, якими нагороджувались особи до 1991 року та протягом 1991-2015 років у зв’язку з річницями подій періоду Другої світової війни, а також на документах, що посвідчують нагородження ними;
  • 8) на намогильних спорудах, розташованих на території місць поховань, місць почесних поховань;
  • 9) під час викладення або реконструкції (зокрема історичної) історичних подій;
  • 10) у приватних колекціях та приватних архівних зібраннях;
  • 11) як об’єктів антикварної торгівлі.

Заборона не поширюється на випадки використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, символіки націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму (за умови, що це не призводить до пропаганди злочинного характеру комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, злочинного характеру націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму):

  • 1) у посібниках, підручниках та інших матеріалах наукового, освітнього і навчального характеру, які використовуються у навчальному, навчально-виховному і освітньому процесах;
  • 2) у творах мистецтва, створених після набрання чинності цим Законом.

Стаття 5. Розслідування та оприлюднення інформації про злочини, вчинені представниками комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів

  1. Держава здійснює розслідування злочинів геноциду, злочинів проти людства та людяності, військових злочинів, вчинених в Україні представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, та вживає заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків таких злочинів та відновлення історичної справедливості, зокрема шляхом дослідження та встановлення кількості жертв комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Україні, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, визначення та упорядження місць масових поховань таких жертв, збору, узагальнення та оприлюднення інформації про розкуркулення, репресії, масові та індивідуальні страти, смерті, депортації, катування, використання примусової праці та інших форм масового фізичного терору, переслідування з етнічних, національних, релігійних, політичних, класових, соціальних та інших мотивів, заподіяння моральних і фізичних страждань під час застосування психіатричних заходів у політичних цілях.
  2. Держава вживає заходів, спрямованих на підвищення поінформованості громадськості про злочини, вчинені представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, розробляє та вдосконалює навчальні посібники, програми та заходи з питань історії комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, сприяє утвердженню в суспільстві поваги до людської гідності, прав і основоположних свобод людини, розвитку плюралізму та демократії.
  3. Держава заохочує та підтримує діяльність неурядових установ та організацій, які проводять дослідницьку та просвітницьку роботу стосовно злочинів, вчинених представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів.
  4. Архівні документи, зокрема документи колишніх радянських органів державної безпеки, пов’язані з політичними репресіями, Голодомором 1932-1933 років в Україні, іншими злочинами, вчиненими представниками комуністичного або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, а також будь-яка інформація, що міститься в них, не належать до інформації з обмеженим доступом. Держава здійснює оприлюднення, забезпечує можливість вивчення та доступ до зазначених архівних документів та інформації, що міститься в них.

Стаття 6. Відповідальність за порушення законодавства про заборону пропаганди комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та використання їхньої символіки

  1. Особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом.

Стаття 7. Прикінцеві та перехідні положення

  1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
  2. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) у Кримінальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25-26, ст. 131):

частину першу статті 96-9 після цифр "436" доповнити цифрами "436-1";

статтю 436-1 викласти в такій редакції:

"Стаття 436-1. Виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів

  1. Виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, у тому числі у вигляді сувенірної продукції, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік або їх фрагментів на всій території України, крім випадків, передбачених частинами другою і третьою статті 4 Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки", -
    карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією майна або без такої.
  2. Ті самі дії, вчинені особою, яка є представником влади, або вчинені повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, -
    караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої";

2) у Законі України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 1, ст. 1; 2004 р., № 11, ст. 141; 2014 р., № 5, ст. 62, № 22, ст. 816):

частину першу статті 3 доповнити абзацом сьомим такого змісту:

"пропаганди комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки";

статтю 11 доповнити частиною четвертою такого змісту:

"Забороняється державна реєстрація друкованого засобу масової інформації, назва якого містить символіку комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів";

3) у Законі України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 7, ст. 36; 2003 р., № 35, ст. 271):

у статті 5:

частину першу після слова "моралі" доповнити словами "вимогам Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки";

частину другу доповнити реченням такого змісту: "Об’єктом знака не можуть бути імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік (крім випадків, пов’язаних з розвитком української науки та культури), працювали у радянських органах державної безпеки, назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них, назви, пов’язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті";

статтю 6 доповнити частиною п’ятою такого змісту:

"5. Не можуть одержати правову охорону та не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, що суперечать вимогам частини другої статті 5 цього Закону та вимогам Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки";

4) статтю 2 Закону України "Про інформаційні агентства" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 13, ст. 83; 2014 р., № 12, ст. 178, № 22, ст. 816) доповнити частиною четвертою такого змісту:

"Інформаційні агентства не мають права у своїх матеріалах пропагувати комуністичний та/або націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарні режими та їхню символіку";

5) частину першу статті 52 Закону України "Про вибори Президента України" (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 20-21, ст. 291; 2014 р., № 16, ст. 582) доповнити пунктом 8 такого змісту:

"8) висування кандидата на пост Президента України від партії, яка здійснює пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, їхньої символіки та щодо якої в установленому Кабінетом Міністрів України порядку прийнято рішення про невідповідність її діяльності, найменування та/або символіки вимогам Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки";

6) розділ VII "Заключні положення" Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 20-21, ст. 190) доповнити двома абзацами такого змісту:

"У разі якщо протягом строку, визначеного абзацами першим і другим пункту 6 статті 7 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", сільські, селищні, міські ради або сільські, селищні, міські голови населених пунктів на території відповідної області в установленому Законом України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" порядку не здійснять перейменування районів у містах, скверів, бульварів, вулиць, провулків, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів чи інших об’єктів топоніміки населених пунктів, назви яких містять у собі символіку комуністичного тоталітарного режиму, таке перейменування здійснюється розпорядженням голови відповідної обласної державної адміністрації (або особи, яка відповідно до законодавства здійснює його повноваження). Голова обласної державної адміністрації (або особа, яка відповідно до законодавства здійснює його повноваження) зобов’язаний прийняти таке розпорядження у тримісячний строк, який обчислюється з моменту закінчення строку, визначеного абзацом другим пункту 6 статті 7 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки". Таке розпорядження приймається з урахуванням вимог, установлених Законом України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", статтею 3 Закону України "Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій", пропозицій громадськості, науковців та рекомендацій Українського інституту національної пам’яті.

У разі якщо протягом строку, визначеного пунктом 6 статті 7 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", сільські, селищні, міські ради або сільські, селищні, міські голови населених пунктів на території відповідної області в установленому зазначеним законом порядку не здійснять демонтаж пам’ятників, пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932-1933 років в Україні, політичних репресій, особам, які обіймали керівні посади у комуністичній партії, вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік (крім осіб, діяльність яких була значною мірою пов’язана з розвитком української науки та культури), працівникам радянських органів державної безпеки, подіям, пов’язаним з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, такий демонтаж здійснюється за розпорядженням голови відповідної обласної державної адміністрації (або особи, яка відповідно до законодавства здійснює його повноваження). Голова обласної державної адміністрації (або особа, яка відповідно до законодавства здійснює його повноваження) зобов’язаний прийняти розпорядження про демонтаж у тримісячний строк, який обчислюється з моменту закінчення строку, визначеного абзацом четвертим пункту 6 статті 7 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки";

7) у Законі України "Про політичні партії в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 23, ст. 118; 2014 р., № 5, ст. 62):

частину першу статті 5 доповнити пунктом 9 такого змісту:

"9) пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їх символіки";

статтю 9 після частини другої доповнити новою частиною такого змісту:

"У символіці політичної партії не може використовуватися символіка комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів".

У зв’язку з цим частини третю і четверту вважати відповідно частинами четвертою і п’ятою;

8) у Законі України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 31-32, ст. 263 із наступними змінами):

частину сьому статті 8 доповнити другим реченням такого змісту: "Забороняється використовувати в назві юридичної особи символіку комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів";

частину другу статті 10 викласти в такій редакції:

"2. Адміністративний збір не справляється за проведення державної реєстрації змін, що вносяться до установчих документів:

благодійних організацій;

юридичних осіб, пов’язаних із прийняттям Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки", а також зміни місцезнаходження юридичної особи, місця проживання фізичної особи у зв’язку із зміною назви (перейменуванням) скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів, інших об’єктів топоніміки населених пунктів";

частину першу статті 27 після абзацу третього доповнити новим абзацом такого змісту:

"наявність в установчих документах юридичної особи пропаганди комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки".

У зв’язку з цим абзаци четвертий - дванадцятий вважати відповідно абзацами п’ятим - тринадцятим;

9) у Законі України "Про географічні назви" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 27, ст. 360; 2014 р., № 6-7, ст. 80):

у статті 5:

після частини дев’ятої доповнити новою частиною такого змісту:

"Забороняється присвоювати географічним об’єктам назви, які є іменами або псевдонімами осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік (крім випадків, пов’язаних з розвитком української науки та культури), працювали у радянських органах державної безпеки, назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них, а також назви, пов’язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім пам’ятників та пам’ятних знаків, пов’язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури)".

У зв’язку з цим частини десяту та одинадцяту вважати відповідно частинами одинадцятою та дванадцятою;

частину одинадцяту викласти в такій редакції:

"Перейменування географічних об’єктів здійснюється у випадку:

  • повторення назв однорідних географічних об’єктів у межах однієї адміністративно-територіальної одиниці;
  • необхідності повернення окремим географічним об’єктам їхніх історичних назв;
  • істотної зміни функції або призначення географічного об’єкта;
  • необхідності приведення назви географічного об’єкта у відповідність із вимогами Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки";

частину дванадцяту доповнити реченням такого змісту: "Перейменування географічних об’єктів, пов’язане з необхідністю приведення назв таких географічних об’єктів у відповідність із вимогами Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки";

статтю 8 після частини четвертої доповнити новою частиною такого змісту:

"Перейменування географічних об’єктів, пов’язане з необхідністю приведення назв таких об’єктів у відповідність із вимогами Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", здійснюється з урахуванням особливостей, установлених Законом України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".

У зв’язку з цим частини п’яту та шосту вважати відповідно частинами шостою та сьомою;

10) статтю 9 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 18, ст. 155) після частини першої доповнити новою частиною такого змісту:

"2. Мовник не має права розповсюджувати аудіовізуальні твори, у яких заперечується або виправдовується злочинний характер комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Україні, злочинний характер націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, створюється позитивний образ осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік (крім випадків, пов’язаних з розвитком української науки та культури), працівників радянських органів державної безпеки, виправдовується діяльність радянських органів державної безпеки, встановлення радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті".

У зв’язку з цим частину другу вважати частиною третьою;

11) частину першу статті 44 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 35-36, ст. 491; 2014 р., № 18-19, ст. 696) доповнити пунктом 6 такого змісту:

"6) висування кандидата в депутати, кандидата на посаду сільського, селищного, міського голови від місцевої організації партії, яка здійснює пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, їхньої символіки та щодо якої в установленому Кабінетом Міністрів України порядку прийнято рішення про невідповідність її діяльності, найменування та/або символіки вимогам Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки";

12) пункт 4 частини четвертої статті 21 Закону України "Про інформацію" (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 32, ст. 313) викласти в такій редакції:

"4) про факти порушення прав і свобод людини, включаючи інформацію, що міститься в архівних документах колишніх радянських органів державної безпеки, пов’язаних з політичними репресіями, Голодомором 1932-1933 років в Україні та іншими злочинами, вчиненими представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів";

13) частину першу статті 60 Закону України "Про вибори народних депутатів України" (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 10-11, ст. 73; 2014 р., № 22, ст. 794) доповнити пунктом 8 такого змісту:

"8) висування кандидата (кандидатів) у депутати від партії, яка здійснює пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, їхньої символіки та щодо якої в установленому Кабінетом Міністрів України порядку прийнято рішення про невідповідність її діяльності, найменування та/або символіки вимогам Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки";

14) у Законі України "Про громадські об’єднання" (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 1, ст. 1; 2014 р., № 17, ст. 593, № 22, ст. 801, ст. 811):

частину першу статті 4 після слів "здоров’я населення" доповнити словами "пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки";

частину другу статті 18 після пункту 5 доповнити новим пунктом такого змісту:

"6) символіку комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів".

У зв’язку з цим пункт 6 вважати пунктом 7;

15) у Законі України "Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій" (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 17, ст. 150):

статтю 1 доповнити частиною четвертою такого змісту:

"4. Питання, пов’язані з приведенням раніше присвоєних об’єктам права власності імен фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій у відповідність з вимогами Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки";

статтю 3 доповнити частиною шостою такого змісту:

"6. Забороняється присвоювати юридичним особам та об’єктам права власності імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік (крім випадків, пов’язаних з розвитком української науки та культури), працювали у радянських органах державної безпеки, назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них, а також назви, пов’язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім пам’ятників та пам’ятних знаків, пов’язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури)".

3. Юридичні особи, політичні партії, інші об’єднання громадян, зареєстровані на день набрання чинності цим Законом, у разі порушення його вимог зобов’язані протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом привести свої установчі документи, найменування та/або символіку у відповідність із вимогами цього Закону. При цьому такі юридичні особи звільняються від сплати адміністративного збору під час державної реєстрації змін до установчих документів, пов’язаних з приведенням їх у відповідність із цим Законом.

Власники знаків для товарів і послуг, які на день набрання чинності цим Законом містять символіку комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом зобов’язані привести такі знаки для товарів і послуг у відповідність із цим Законом.

4. У разі недотримання вимог цього Закону юридичними особами, політичними партіями, іншими об’єднаннями громадян, зазначеними у пункті 3 цієї статті Закону, їхня діяльність підлягає припиненню в установленому законом порядку, крім випадків, коли юридичними особами, політичними партіями, іншими об’єднаннями громадян вжито заходів щодо дотримання вимог цього Закону, а неможливість державної реєстрації змін до установчих документів, пов’язаних з приведенням їх у відповідність із цим Законом, зумовлена об’єктивними причинами.

5. Засновники друкованих засобів масової інформації, які на момент набрання чинності цим Законом здійснювали пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та/або використовували у назві символіку комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, зобов’язані припинити здійснення такої пропаганди та/або здійснити перереєстрацію друкованого засобу масової інформації. Засновники таких друкованих засобів масової інформації звільняються від сплати реєстраційного збору за перереєстрацію.

У разі недотримання вимог цього Закону засновниками друкованих засобів масової інформації після спливу трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом їх випуск підлягає припиненню в установленому законом порядку, крім випадків, коли засновником друкованого засобу масової інформації вжито заходів щодо дотримання вимог цього Закону, а неможливість перереєстрації такого друкованого засобу масової інформації зумовлена об’єктивними причинами.

6. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним державним адміністраціям, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом в установленому порядку здійснити демонтаж пам’ятників, пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932-1933 років в Україні, політичних репресій, особам, які обіймали керівні посади у комуністичній партії, вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік (крім осіб, діяльність яких була значною мірою пов’язана з розвитком української науки та культури), працівникам радянських органів державної безпеки, подіям, пов’язаним з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, а також в установленому порядку перейменувати райони у містах, сквери, бульвари, вулиці, провулки, узвози, проїзди, проспекти, площі, майдани, набережні, мости, інші об’єкти топоніміки населених пунктів, а також інші географічні об’єкти, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму.

У разі якщо протягом зазначеного в абзаці першому цього пункту строку сільською, селищною, міською радою в установленому цим Законом порядку не прийнято рішення про перейменування районів у містах, скверів, бульварів, вулиць, провулків, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів чи інших об’єктів топоніміки населених пунктів, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму, таке рішення у формі розпорядження приймається відповідним сільським, селищним, міським головою (або особою, яка відповідно до законодавства здійснює його повноваження) у тримісячний строк, що обчислюється з моменту закінчення строку, встановленого абзацом першим цього пункту. Таке розпорядження приймається з урахуванням вимог, встановлених цим Законом, статтею 3 Закону України "Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій", пропозицій громадськості, науковців та рекомендацій Українського інституту національної пам’яті.

У разі якщо протягом зазначеного в абзаці першому цього пункту строку Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування (обласними, районними, сільськими, селищними, міськими радами) в установленому цим Законом порядку не прийнято рішення про перейменування назв географічних об’єктів, що містять символіку комуністичного тоталітарного режиму, таке рішення у формі постанови приймається Кабінетом Міністрів України у тримісячний строк, що обчислюється з моменту закінчення строку, встановленого абзацом першим цього пункту. Таке розпорядження приймається з урахуванням вимог, встановлених цим Законом, статтею 5 Закону України "Про географічні назви", пропозицій громадськості, науковців та рекомендацій Українського інституту національної пам’яті.

У разі якщо протягом строку, зазначеного в абзаці другому цього пункту, сільським, селищним, міським головою (або особою, яка відповідно до законодавства здійснює його повноваження) в установленому цим Законом порядку не прийнято рішення у формі розпорядження про перейменування районів у містах, скверів, бульварів, вулиць, провулків, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів чи інших об’єктів топоніміки населених пунктів, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму, таке перейменування здійснюється розпорядженням голови відповідної обласної державної адміністрації (або особи, яка відповідно до законодавства здійснює його повноваження). Голова обласної державної адміністрації (або особа, яка відповідно до законодавства здійснює його повноваження) зобов’язаний прийняти таке розпорядження у тримісячний строк, який обчислюється з моменту закінчення строку, визначеного абзацом другим цього пункту. Таке розпорядження приймається з урахуванням вимог, встановлених цим Законом, статтею 3 Закону України "Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій", пропозицій громадськості, науковців та рекомендацій Українського інституту національної пам’яті.

У разі якщо протягом зазначеного в абзаці першому цього пункту строку сільською, селищною, міською радою в установленому цим Законом порядку не прийнято рішення про демонтаж пам’ятників, пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932-1933 років в Україні, політичних репресій, особам, які обіймали керівні посади у комуністичній партії, вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік (крім осіб, діяльність яких була значною мірою пов’язана з розвитком української науки та культури), працівникам радянських органів державної безпеки, подіям, пов’язаним з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, таке рішення у формі розпорядження приймається відповідним сільським, селищним, міським головою (або особою, яка відповідно до законодавства здійснює його повноваження) у тримісячний строк, що обчислюється з моменту закінчення строку, встановленого абзацом першим цього пункту.

У разі якщо протягом зазначеного в абзаці п’ятому цього пункту строку не здійснено демонтаж пам’ятників, пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932-1933 років в Україні, політичних репресій, особам, які обіймали керівні посади у комуністичній партії, вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік (крім осіб, діяльність яких була значною мірою пов’язана з розвитком української науки та культури), працівникам радянських органів державної безпеки, подіям, пов’язаним з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, такий демонтаж здійснюється за розпорядженням голови відповідної обласної державної адміністрації (або особи, яка відповідно до законодавства здійснює його повноваження). Голова обласної державної адміністрації (або особа, яка відповідно до законодавства здійснює його повноваження) зобов’язаний прийняти таке розпорядження про демонтаж у тримісячний строк, який обчислюється з моменту закінчення строку, визначеного абзацом п’ятим цього пункту.

7. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом в установленому порядку провести громадські слухання та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо перейменування населених пунктів, районів та областей, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму.

8. Верховна Рада України у тримісячний строк, який обчислюється з дня закінчення строку, визначеного пунктом 7 цієї статті Закону, приймає рішення про перейменування населених пунктів та районів, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму, з урахуванням пропозицій, поданих Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, та рекомендацій Українського інституту національної пам’яті. У разі якщо протягом строку, встановленого пунктом 7 цієї статті Закону, пропозиції щодо перейменування населених пунктів та районів, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму, не були подані до Верховної Ради України, відповідне рішення про перейменування таких населених пунктів та районів приймається Верховною Радою України на підставі рекомендацій Українського інституту національної пам’яті.

9. Кабінету Міністрів України з метою створення належних умов для реалізації цього Закону:

1) у тримісячний строк з дня опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

2) вжити інших заходів до реалізації цього Закону.

10. Рекомендувати Президенту України з метою збереження пам’яті про жертви комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні встановити День пам’яті жертв комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів.

11. Рекомендувати Президенту України привести укази Президента України у відповідність із цим Законом.

Президент України

П.ПОРОШЕНКО

м. Київ

9 квітня 2015 року

№ 317-VIII

Верховна Рада України, усвідомлюючи те, що архіви є невід’ємним і незамінним елементом історичної спадщини Українського народу; зважаючи на те, що архіви гарантують збереження людської пам’яті; констатуючи, що право кожного на отримання об’єктивної інформації про історію своєї країни є однією з основ демократичної держави; враховуючи підвищення інтересу суспільства до історії, а надто історії України XX століття; враховуючи складність проблем, пов’язаних з доступом до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму, що діяли на території сучасної України протягом XX століття, суперечливими вимогами щодо прозорості і секретності та захисту права на приватність, та визнаючи необхідність забезпечення широкого доступу до історичної інформації; усвідомлюючи, що краще розуміння новітньої історії може сприяти запобіганню конфліктам та ворожнечі у суспільстві; беручи до уваги Рекомендацію Комітету міністрів Ради Європи державам-членам стосовно європейської політики доступу до архівів № R (2000) 13; усвідомлюючи, що закритість архівів стала однією з передумов анексії півострова Крим та воєнного конфлікту на території Донецької та Луганської областей; прагнучи сприяти налагодженню суспільного діалогу; з метою недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів, будь-якої дискримінації за національною, соціальною, класовою, етнічною, расовою або іншими ознаками у майбутньому, відновлення історичної та соціальної справедливості, усунення загрози незалежності, суверенітету, територіальній цілісності та національній безпеці України приймає цей Закон. Розділ I ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Стаття 1. Загальні положення Цей Закон регулює відносини, пов’язані із забезпеченням права кожного на доступ до архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років. Метою цього Закону є забезпечення відкритості архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років. Дія Закону України "Про захист персональних даних" не поширюється на відносини щодо отримання архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років. Законодавство України про доступ до архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років базується на Конституції України та складається з цього Закону, Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи", інших нормативно-правових актів України. Стаття 2. Терміни 1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: архівна інформація репресивних органів - інформація, зафіксована на будь-яких носіях, що була створена, отримана або перебувала у репресивних органах; жертва репресивних органів - особа, яка зазнала будь-яких переслідувань чи репресій, основоположні права і свободи якої були порушені представниками репресивних органів; носій архівної інформації - будь-який матеріальний носій, на якому зафіксована архівна інформація репресивних органів. Носії архівної інформації репресивних органів відповідно до закону належать до Національного архівного фонду і є власністю держави; оцифрування носія архівної інформації - створення цифрової копії носія архівної інформації шляхом сканування, фотографування, рентгенографії або в будь-який інший спосіб з метою забезпечення доступу до архівної інформації через телекомунікаційні мережі та для створення цифрової страхової копії; позаштатні співробітники репресивних органів - особи, які у 1917-1991 роках перебували на обліку в підрозділах репресивних органів як агенти для виконання будь-яких спеціальних доручень, агенти, які використовувалися в особливих умовах, агенти всіх інших категорій, інформатори всіх категорій, позаштатні оперативні працівники, резиденти всіх категорій, утримувачі або власники винайнятих, конспіративних або явочних адрес, конспіративних квартир, "поштових скриньок", пунктів конспіративного зв’язку, довірені або таємні контактні особи всіх категорій, інші особи, які будь-яким чином співпрацювали з репресивними органами у 1917-1991 роках, у тому числі надавали інформацію щодо інших осіб; репресивні органи - визначені цим Законом органи комуністичного тоталітарного режиму, які діяли на території України у 1917-1991 роках, застосовували засоби і методи державного примусу і терору стосовно конкретних осіб або груп осіб з політичних, соціальних, класових, національних, релігійних або інших мотивів, діяльність яких характеризувалася численними фактами порушення прав людини; розпорядник архівної інформації - Галузевий державний архів Українського інституту національної пам’яті (далі - ГДА УІНП), а у випадках, визначених цим Законом, також державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, архівні установи, які фактично володіють архівною інформацією репресивних органів; штатні співробітники репресивних органів - військовослужбовці, працівники (робітники, службовці) репресивних органів, які перебували в офіційних трудових або службових відносинах із зазначеними органами. Стаття 3. Репресивні органи 1. У цьому Законі під репресивними органами розуміються: Всеросійська надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією і саботажем, Всеукраїнська надзвичайна комісія для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією, саботажем та службовими злочинами, Верховний Суд, Верховний касаційний суд, Верховний касаційний трибунал, Головне розвідувальне управління (Розвідувальне управління Штабу Робітничо-селянської червоної армії, Четверте управління Штабу Робітничо-селянської червоної армії, Інформаційно-статистичне управління Робітничо-селянської червоної армії, Розвідувальне управління Робітничо-селянської червоної армії, П’яте управління Народного комісаріату оборони, Розвідувальне управління Генерального штабу Червоної армії, Головне розвідувальне управління Народного комісаріату оборони, Головне розвідувальне управління Генерального штабу Збройних сил), Державне політичне управління, Єдиний верховний трибунал, Комітет державної безпеки, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство державної безпеки, Міністерство охорони громадського порядку, Міністерство юстиції, Народний комісаріат внутрішніх справ, Народний комісаріат державної безпеки, Народний комісаріат юстиції, Об’єднане державне політичне управління, прокуратура Верховного Суду, прокуратура (Генеральна прокуратура, Державна прокуратура), Управління контррозвідки "СМЕРШ", народні суди, губернські, окружні, обласні суди, революційні, військові трибунали; територіальні, функціональні, структурні підрозділи органів, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, а також безпосередньо підпорядковані цим органам бойові загони, конвойна охорона (варта, конвойна варта, конвойні війська), війська (війська внутрішньої служби (охорони), внутрішні війська), прикордонна охорона (війська), війська урядового зв’язку, інженерно-будівельні та спеціальні частини; Головне управління виправно-трудових таборів, трудових поселень та місць ув’язнення, включаючи табірні управління, табірні відділення та пункти, колонії та спецкомендатури, особливі наради та особливі комісії при органах, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, міжвідомчі позасудові органи у складі Народного комісара внутрішніх справ (начальника Управління Народного комісаріату внутрішніх справ області) та прокурора Української РСР (області) ("двійки"), республіканські, обласні "особливі трійки", продовольчі загони (продзагони), війська допоміжного значення, що перебували у розпорядженні господарських відомств; інші репресивні органи, їхні територіальні, функціональні або структурні підрозділи, посадові особи, діяльність яких була несумісною з основоположними правами і свободами людини і громадянина та характеризувалася масовими порушеннями прав людини у формі індивідуальних та масових вбивств, страт, смертей, депортацій, катувань, використання примусової праці або інших форм фізичного терору, переслідувань з етнічних, національних, релігійних, політичних, класових, соціальних або інших мотивів, заподіяння моральних та фізичних страждань під час застосування психіатричних засобів у політичних цілях, порушень свободи совісті, думки, вираження поглядів, свободи преси та відсутності політичного плюралізму. Стаття 4. Основні засади державної політики щодо забезпечення доступу до архівної інформації репресивних органів Держава гарантує право кожного на доступ до архівної інформації репресивних органів. Держава гарантує вільний доступ до архівної інформації репресивних органів з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Держава гарантує умови для належного зберігання, примноження та використання архівної інформації репресивних органів. Держава забезпечує оцифрування носіїв архівної інформації репресивних органів. Держава вживає заходів для забезпечення пошуку і отримання архівної інформації репресивних органів, що зберігається у відповідних установах іноземних держав. Кабінет Міністрів України, Український інститут національної пам’яті, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, архівні установи реалізують державну політику у сфері забезпечення доступу до архівної інформації репресивних органів в межах своєї компетенції. Стаття 5. Гарантії забезпечення доступу до архівної інформації репресивних органів 1. Право на доступ до архівної інформації репресивних органів гарантується: обов’язком розпорядників архівної інформації надавати та оприлюднювати архівну інформацію репресивних органів, крім випадків, передбачених цим Законом; максимальним спрощенням процедури отримання інформації; вільним вибором форми доступу до архівної інформації; забороною на віднесення архівної інформації репресивних органів до таємної інформації; забороною на віднесення архівної інформації репресивних органів до конфіденційної або службової інформації, крім випадків, передбачених цим Законом; встановленням відповідальності за порушення законодавства про доступ до архівної інформації репресивних органів. Стаття 6. Принципи забезпечення доступу до архівної інформації репресивних органів 1. Доступ до архівної інформації репресивних органів відповідно до цього Закону здійснюється за принципами: відкритості діяльності розпорядників архівної інформації; законності, прозорості та справедливості процедур доступу до архівної інформації репресивних органів; вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених цим Законом; здійснення активного пошуку, систематизації архівної інформації репресивних органів в Україні і за кордоном; сприяння держави у проведенні досліджень, спрямованих на відновлення національної пам’яті Українського народу; відповідальності особи за поширення архівної інформації репресивних органів; рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак. Розділ II ПРАВОВИЙ СТАТУС АРХІВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ РЕПРЕСИВНИХ ОРГАНІВ Стаття 7. Забезпечення доступу до архівної інформації репресивних органів 1. Доступ до архівної інформації репресивних органів забезпечується шляхом: надання кожному для ознайомлення носія архівної інформації або його копії, створення відповідного довідкового апарату; виготовлення копії носія архівної інформації або його окремих частин; доступу до цифрової копії носія архівної інформації; оприлюднення на офіційному веб-сайті розпорядника архівної інформації цифрової копії носія архівної інформації; надання копії носія архівної інформації або його окремих частин на запит особи; виготовлення архівних довідок, витягів із документів; публікації, експонування та інших форм популяризації архівної інформації репресивних органів; ефективного використання архівної інформації репресивних органів та задоволення запитів фізичних і юридичних осіб в іншій формі, передбаченій законодавством. Стаття 8. Відкритість архівної інформації репресивних органів Архівна інформація репресивних органів є відкритою, крім випадків, визначених цим Законом. Не може бути обмежений доступ до архівної інформації репресивних органів: про стан навколишнього природного середовища, якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей; про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; про факти порушення прав і свобод людини і громадянина (вбивства, заподіяння каліцтв, застосування тортур, катування, переслідування, організацію Голодомору або масового голоду, депортацію, політичні репресії або будь-які інші протиправні чи злочинні діяння, вчинені представниками тоталітарних режимів); про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб; що становить суспільний інтерес (є суспільно необхідною інформацією); доступ до якої не може бути обмежений відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Не може бути обмежений доступ до архівної інформації репресивних органів, носії якої містять грифи секретності, не передбачені законодавством України. Архівна інформація репресивних органів про штатних або позаштатних працівників репресивних органів є відкритою, доступ до такої інформації не може бути обмежений з будь-яких підстав. У разі коли особа, зазначена у частині четвертій цієї статті, водночас є жертвою репресивних органів, доступ до інформації про таку особу не обмежується. Стаття 9. Обмеження доступу до архівної інформації репресивних органів Особа, яка є жертвою репресивних органів, має право на обмеження доступу до архівної інформації репресивних органів про себе, крім осіб, зазначених у частині четвертій статті 8 цього Закону. Жертва репресивних органів, встановлюючи обмеження на доступ до інформації про себе, має зазначити, на яку інформацію встановлюється обмеження (вид інформації, сторінки, абзаци тощо), а також строк, на який встановлюється обмеження, з урахуванням вимог, визначених частиною четвертою цієї статті. Члени сім’ї та родичі жертви репресивних органів, інші особи, крім осіб, зазначених у частині четвертій статті 8 цього Закону, мають право на часткове обмеження доступу до інформації про себе на строк, визначений у частині четвертій цієї статті. При цьому особа має право обмежити доступ лише щодо свого расового (етнічного) походження, політичних або світоглядних поглядів, віросповідання, а також даних, що стосуються здоров’я та статевого життя. Особи, зазначені у частинах першій - третій цієї статті, мають право обмежити доступ до архівної інформації репресивних органів про себе на строк не більш як 25 років. У разі якщо архівна інформація репресивних органів про осіб, зазначених у частинах першій - третій цієї статті, була оприлюднена, обмеження доступу до такої інформації не застосовується. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Розділ III ДОСТУП ДО АРХІВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ РЕПРЕСИВНИХ ОРГАНІВ В АРХІВНИХ УСТАНОВАХ Стаття 10. Забезпечення доступу до архівної інформації репресивних органів в архівних установах Кожен має право на доступ до архівної інформації репресивних органів. Доступ до архівної інформації репресивних органів забезпечують ГДА УІНП та інші розпорядники архівної інформації. Розпорядники архівної інформації забезпечують доступ до архівної інформації репресивних органів усіма доступними способами. Розпорядники архівної інформації проводять оцифрування носіїв архівної інформації репресивних органів, а також забезпечують розміщення цифрових копій цих носіїв в Інтернеті з урахуванням обмежень, встановлених цим Законом. Розпорядники архівної інформації здійснюють оприлюднення архівної інформації репресивних органів з урахуванням обмежень, встановлених цим Законом. Розміщення архівної інформації на офіційних веб-сайтах здійснюється із забезпеченням належної індексації та можливості пошуку такої інформації. Розпорядники архівної інформації забезпечують розміщення на своїх офіційних веб-сайтах актуального довідкового апарату, інформації про наявні обмеження в доступі до архівної інформації репресивних органів, строк дії таких обмежень, а також іншу інформацію, необхідну для реалізації права особи на доступ до архівної інформації репресивних органів. Стаття 11. Робота з носіями архівної інформації в архівних установах Надання доступу до носіїв архівної інформації в архівних установах здійснюється на підставі документа, що посвідчує особу, а також заповненої заяви. Забороняється вимагати від особи надання будь-яких інших документів. Перед початком роботи з носіями архівної інформації особа інформується про те, що вона несе повну відповідальність за форму та зміст поширеної нею архівної інформації репресивних органів, а також за всі можливі правові наслідки такого поширення. Особа вважається поінформованою про відповідальність, якщо вона почала роботу з носіями архівної інформації. Особа має право на вільний безоплатний доступ до носіїв архівної інформації в читальному залі архівної установи або їх копій з урахуванням обмежень, визначених цим Законом. Особа може виготовляти копії архівної інформації репресивних органів, у тому числі за допомогою технічних засобів, або отримувати від архівних установ копії документів і витяги з них, якщо це не загрожує стану документів, а також вимагати, щоб такі копії або витяги були засвідчені архівною установою. Самостійне виготовлення особою копії архівної інформації репресивних органів з носія такої інформації є безоплатним. Забороняється вимагати здійснення прямої чи опосередкованої оплати для самостійного виготовлення особою копії архівної інформації репресивних органів. Виготовлення копії архівної інформації репресивних органів її розпорядником здійснюється з відшкодуванням фактичних витрат на таке виготовлення. Розпорядники архівної інформації розміщують на своїх офіційних веб-сайтах інформацію про посадових (службових) осіб, відповідальних за забезпечення доступу до архівної інформації репресивних органів, у тому числі їхні контактні дані, найменування посади, прізвище, ім’я та по батькові. Розділ IV РОЗПОРЯДНИКИ АРХІВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ Стаття 12. Галузевий державний архів Українського інституту національної пам’яті ГДА УІНП створюється для безпосереднього забезпечення права на доступ до архівної інформації репресивних органів. Порядок утворення Українського інституту національної пам’яті визначається законом. ГДА УІНП створюється згідно з рішенням Кабінету Міністрів України на підставі спільного подання Міністерства юстиції України та Українського інституту національної пам’яті. Інформація про ГДА УІНП, його структуру, завдання, ухвалені рішення та інша інформація, обов’язкова для оприлюднення відповідно до законодавства, розміщується на його офіційному веб-сайті, а також в інший спосіб в обсязі та порядку, передбачених Законом України "Про доступ до публічної інформації". ГДА УІНП забезпечує: ведення обліку і зберігання носіїв архівної інформації; ведення державного обліку документів Національного архівного фонду; створення та зберігання страхового фонду документів архіву і фонду користування ними; виявлення унікальних документів Національного архівного фонду; створення та вдосконалення довідкового апарату; організацію користування архівними документами, видачу архівних довідок, копій, витягів з архівних документів юридичним та фізичним особам у встановленому порядку; доступ осіб до архівної інформації репресивних органів; систематичний пошук і накопичення архівної інформації в Україні та за кордоном; систематичну реставрацію та оцифрування носіїв архівної інформації, а також забезпечення доступу до їх цифрових копій на офіційному веб-сайті; ведення міжархівного реєстру жертв репресивних органів та осіб, зазначених у статті 9 цього Закону, які обмежили доступ до інформації про себе; здійснення інших повноважень, визначених законодавством. ГДА УІНП має переважне право перед іншими особами на придбання (отримання) носіїв архівної інформації репресивних органів, носіїв архівної інформації іноземних спецслужб, структур та діячів українського визвольного руху за інших рівних умов. Стаття 13. Відповідальність, оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників архівної інформації Особи, відповідальні за забезпечення доступу до архівної інформації репресивних органів, керівники розпорядника архівної інформації несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність за такі дії чи бездіяльність. Розпорядники архівної інформації, їх посадові (службові) особи не несуть відповідальності за наслідки поширення архівної інформації репресивних органів запитувачами та особами, яким надається доступ до архівної інформації репресивних органів, крім випадків, коли посадова (службова) особа відповідного розпорядника архівної інформації є запитувачем або особою, якій надається доступ до архівної інформації репресивних органів на загальних засадах. Рішення, дії чи бездіяльність посадових (службових) осіб розпорядників архівної інформації можуть бути оскаржені до керівників розпорядників архівної інформації, вищого органу або суду. Розділ V ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ 1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. 2. Особи, зазначені у статті 9 цього Закону, протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом мають право подати розпоряднику архівної інформації клопотання про обмеження доступу до архівної інформації репресивних органів про себе в порядку, визначеному цим Законом. У разі неподання такого клопотання у визначений строк доступ до інформації про зазначених осіб не підлягає обмеженню. 3. Внести зміни до таких законодавчих актів України: 1) у статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122): абзац перший частини першої після слів "Про доступ до публічної інформації" доповнити словами "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; після частини другої доповнити новою частиною такого змісту: "Порушення вимог Закону України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а саме необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, неповне надання інформації, неповідомлення про подовження строку розгляду запиту, відстрочення розгляду запиту, крім випадків, визначених цим Законом, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян". У зв’язку з цим частини третю - сьому вважати відповідно частинами четвертою - восьмою; в абзаці першому частини восьмої слова "першою - шостою" замінити словами "першою - сьомою"; 2) у Законі України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 11, ст. 81; 2007 р., № 10, ст. 91; 2013 р., № 28, ст. 302; 2014 р., № 5, ст. 62, № 12, ст. 178, № 22, ст. 816): статтю 2 доповнити частиною третьою такого змісту: "Доступ до архівної інформації репресивних органів встановлюється Законом України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; статтю 8 після частини четвертої доповнити новою частиною такого змісту: "Архівні документи (носії архівної інформації) репресивних органів належать державі і передаються на зберігання Галузевому державному архіву Українського інституту національної пам’яті". У зв’язку з цим частини п’яту - сьому вважати відповідно частинами шостою - восьмою; статтю 15 доповнити частиною восьмою такого змісту: "Особливості доступу до архівної інформації репресивних органів визначаються Законом України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; статтю 16 після частини четвертої доповнити новою частиною такого змісту: "Особливості доступу до архівної інформації репресивних органів визначаються Законом України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". У зв’язку з цим частину п’яту вважати частиною шостою; частину першу статті 19 доповнити словами і цифрами "з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 3) статтю 25 Закону України "Про захист персональних даних" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 34, ст. 481; 2014 р., № 14, ст. 252) доповнити частиною третьою такого змісту: "3. Дія цього Закону не поширюється на відносини щодо отримання архівної інформації репресивних органів"; 4) пункт 15 Постанови Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 15, ст. 88) виключити. 4. Державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи та організації, що перебувають у їх віданні або належать до сфери їх управління, зобов’язані провести ревізію та повідомити Українському інституту національної пам’яті про наявність архівної інформації репресивних органів протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом. 5. Кабінету Міністрів України, Генеральній прокуратурі України, Службі безпеки України, Державній судовій адміністрації України, Службі зовнішньої розвідки України, Міністерству внутрішніх справ України, Міністерству оборони України, Державній пенітенціарній службі України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державній архівній службі України, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом. Після закінчення зазначеного строку положення нормативно-правових актів таких органів, що суперечать цьому Закону, втрачають чинність. 6. Кабінету Міністрів України: у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом ухвалити рішення про створення ГДА УІНП і забезпечення його майновим комплексом для розміщення архівної установи та архівосховища; передбачити під час розроблення проекту закону про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" бюджетні призначення для утримання ГДА УІНП; доручити міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади провести ревізію носіїв архівної інформації репресивних органів та організувати передачу архівних фондів новоствореному ГДА УІНП протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом. 7. Міністерству внутрішніх справ України, Міністерству оборони України, Міністерству юстиції України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України, Генеральній прокуратурі України, Державній судовій адміністрації України, Державній пенітенціарній службі України, Адміністрації Державної прикордонної служби України передати ГДА УІНП носії архівної інформації за 1917-1991 роки протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом. 8. Міністерству юстиції України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести порядок користування документами Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, в частині користування архівною інформацією репресивних органів у відповідність із цим Законом. 9. Українському інституту національної пам’яті: разом з Міністерством юстиції України затвердити положення про ГДА УІНП; призначити керівника ГДА УІНП, уклавши з ним строковий трудовий договір на п’ять років; забезпечити створення міжархівного реєстру осіб, зазначених у статті 9 цього Закону, які обмежили доступ до інформації про себе. Президент України П.ПОРОШЕНКО м. Київ 9 квітня 2015 року № 316-VIII
Відповідно до Конституції України, зокрема статті 11, яка зобов’язує державу сприяти консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, спираючись на резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 22 листопада 2004 року № A/RES/59/26 та від 2 березня 2010 року № A/RES/64/257, прагнучи розвивати та зміцнювати незалежну, демократичну, правову державу, усвідомлюючи, що Друга світова війна 1939—1945 років, яка розпочалася в результаті домовленостей націонал-соціалістичного (нацистського) режиму Німеччини та комуністичного тоталітарного режиму СРСР, стала найбільшою трагедією людства у ХХ столітті, враховуючи, що під час Другої світової війни 1939—1945 років націонал-соціалістичним (нацистським) та комуністичним тоталітарним режимами на території України було вчинено численні злочини проти людства та людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, унаслідок чого Україні та Українському народові було завдано величезних втрат, відзначаючи всесвітньо-історичне значення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939—1945 років, віддаючи данину пам’яті усім жертвам Другої світової війни 1939—1945 років та зважаючи на необхідність постійного піклування про ветеранів війни, учасників визвольного руху та жертв нацизму, з метою збереження пам’яті про перемогу над нацизмом у Другій світовій війні 1939—1945 років Верховна Рада України приймає цей Закон. Стаття 1. Увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939—1945 років Шанобливе ставлення до пам’яті про перемогу над нацизмом у Другій світовій війні 1939—1945 років, про ветеранів війни, учасників українського визвольного руху та жертв нацизму є священним обов’язком держави та громадян України. З метою вшанування пам’яті всіх жертв Другої світової війни 1939—1945 років в Україні встановлюється День пам’яті та примирення, який відзначається щороку 8 травня. В Україні щороку 9 травня відзначається державне свято — День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги). Порядок проведення меморіальних та святкових заходів, присвячених Дню пам’яті та примирення і Дню перемоги, визначається Кабінетом Міністрів України. Стаття 2. Форми увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939—1945 років 1. Основними формами увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939—1945 років є: відзначення Дня пам’яті та примирення, Дня перемоги, днів вигнання нацистів з України, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також інших адміністративно-територіальних одиниць; установлення почесної варти біля Вічного вогню, могил Невідомого солдата і Невідомого матроса, покладання вінків, квітів до пам’ятників та меморіалів, присвячених увічненню перемоги над нацизмом та вшануванню пам’яті жертв Другої світової війни 1939—1945 років; недопущення фальсифікації історії Другої світової війни 1939—1945 років у наукових дослідженнях, навчально-методичній літературі, підручниках, засобах масової інформації, публічних виступах представників державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб; сприяння об’єктивному та всебічному дослідженню історії Другої світової війни 1939—1945 років, відображенню подій війни, її жертв, діянь учасників у творах літератури і мистецтва, книгах та альбомах пам’яті, засобах масової інформації; упорядкування, збереження та спорудження пам’ятників і пам’ятних знаків на вшанування пам’яті учасників та жертв Другої світової війни 1939—1945 років, створення музеїв, меморіальних комплексів, присвячених Другій світовій війні 1939—1945 років; забезпечення проведення за сприянням держави пошукової роботи з метою встановлення імен загиблих і тих, хто пропав безвісти, перепоховання останків воїнів, які полягли під час Другої світової війни 1939—1945 років. Стаття 3. Почесна варта Під час відзначення Дня пам’яті та примирення, Дня перемоги і Дня захисника України у столиці України, столиці Автономної Республіки Крим, місті Севастополі, в обласних центрах біля пам’ятників та меморіалів, присвячених увічненню перемоги над нацизмом та вшануванню пам’яті жертв Другої світової війни 1939—1945 років, установлюється почесна варта, а також покладаються вінки і квіти. Стаття 4. Пам’ятки Другої світової війни 1939—1945 років Пам’ятками Другої світової війни 1939—1945 років визнаються військові кладовища, військові ділянки на цивільних кладовищах, братські та одинокі могили, пам’ятники, пам’ятні знаки, скульптурні, архітектурні та інші споруди, композиції і об’єкти, що увічнюють пам’ять про події часів Другої світової війни 1939—1945 років, її учасників та жертв. Єдиний національний реєстр пам’яток Другої світової війни 1939—1945 років затверджується Кабінетом Міністрів України. Визначені частиною першою цієї статті пам’ятки перебувають під охороною держави. Фінансування заходів, пов’язаних з утриманням у належному стані пам’яток, визначених частиною першою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, передбачених на відповідну мету, а також пожертвувань юридичних, фізичних осіб, міжнародних організацій або іноземних держав. Державні органи та органи місцевого самоврядування несуть в межах компетенції відповідальність за облік і збереження пам’яток Другої світової війни 1939—1945 років. Пошук невідомих військових поховань, останків жертв та воїнів, загиблих у Другій світовій війні 1939—1945 років, здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Поховання учасників бойових дій під час Другої світової війни 1939—1945 років здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. За наругу над пам’ятками Другої світової війни 1939—1945 років, їх руйнування або знищення настає відповідальність відповідно до закону. Стаття 5. Міжнародні договори щодо ліквідації наслідків Другої світової війни 1939—1945 років і збереження пам’яток, пов’язаних з подіями Другої світової війни 1939—1945 років Україна забезпечує виконання міжнародних договорів щодо ліквідації наслідків Другої світової війни 1939—1945 років та укладає договори про компенсацію шкоди жертвам нацизму. На підставі міжнародних договорів Україна забезпечує спорудження і збереження пам’яток у місцях поховань воїнів, які загинули в роки Другої світової війни 1939—1945 років, що розміщуються поза межами її території. Україна сприяє в межах міжнародних договорів виявленню поховань часів Другої світової війни 1939—1945 років, розташованих на її території, спорудженню і збереженню пам’яток у місцях поховань, відродженню гуманістичного ставлення до них. Україна неухильно дотримується міжнародних зобов’язань щодо недопущення проявів фашизму та тоталітаризму в будь-якій формі на своїй території. Стаття 6. Відповідальність за невиконання цього Закону Особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом. Стаття 7. Прикінцеві положення Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Визнати таким, що втратив чинність, Закон України “Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 30, ст. 239; 2011 р., № 44, ст. 470, 2012 р., № 28, ст. 310). Абзац шостий частини першої статті 73 Кодексу законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375) викласти в такій редакції: “9 травня — День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги)”. Голова Верховної Ради України
Цей Закон спрямований на визнання учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті головними суб’єктами боротьби за відновлення державної незалежності України – борцями за незалежність України у ХХ столітті, встановлення правового статусу борців за незалежність України у ХХ столітті, визначення права надання державних та муніципальних соціальних гарантій даним борцям. Також цей Закон спрямований на визнання нагород та військових ступенів борців за незалежність України у ХХ столітті, визначення напрямів державної політики щодо відновлення, збереження та вшанування національної пам’яті про дану боротьбу й встановлення відповідальності за порушення законодавства про статус борців за незалежність України у ХХ столітті. РОЗДІЛ І. Правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті Стаття 1. Правовий статус борців за незалежність України Борцями за незалежність України у XX столітті визнаються особи, які брали участь у всіх формах політичної, збройної та іншої колективної та індивідуальної боротьби за незалежність України у XX столітті у складі таких органів влади, організацій, структур та формувань: а) органи влади Української Народної Республіки, включаючи, зокрема, Українську Центральну Раду, Генеральний секретаріат Української Центральної Ради (Української Народної Республіки), Раду народних міністрів Української Народної Республіки, Уряд Української Народної Республіки в екзилі (Державний центр Української Народної Республіки), генеральні секретарства, міністерства, ресорти Української Народної Республіки, у тому числі в екзилі, дипломатичні місії Української Народної Республіки за кордоном, місцеві органи влади Української Народної Республіки, Всеукраїнський національний конгрес, Всеукраїнський центральний повстанський комітет (Центральний український повстанський комітет, ВУЦПК, Цупком), Трудовий конгрес України (Конгрес трудового народу України, Всеукраїнський трудовий конгрес), Директорію Української Народної Республіки, Державну народну раду, Раду Республіки Української Народної Республіки, Українську Національну Раду, Президента Української Народної Республіки у екзилі; б) органи влади Української Держави (Гетьманату), включаючи, зокрема, Раду міністрів Української Держави, Малу Раду міністрів Української Держави, міністерства Української Держави, дипломатичні представництва та місії Української Держави за кордоном, місцеві органи влади Української Держави, Гетьмана, Державний сенат Української Держави, Генеральний суд Української держави; в) органи влади Західноукраїнської Народної Республіки (Західної області Української Народної Республіки), включаючи, зокрема, Українську Національну Раду Західноукраїнської Народної Республіки, Державний секретаріат Західноукраїнської Народної Республіки (Західної області Української Народної Республіки), секретарства (міністерства) Західноукраїнської Народної Республіки (Західної області Української Народної Республіки), посольства, дипломатичні представництва та місії Західноукраїнської Народної Республіки (Західної області Української Народної Республіки) за кордоном, місцеві органи влади Західноукраїнської Народної Республіки (Західної області Української Народної Республіки), президент (диктатор) Західноукраїнської Народної Республіки (Західної області Української Народної Республіки); г) органи влади Східно-лемківської (Команчанської, Команецької) та Гуцульської Республік, включаючи управу, комендатуру міліції та Комісаріат повіту Саніцького у Вислоці Великім, Гуцульську Народну Раду; ґ) органи влади Карпатської України (Підкарпатської Русі), включаючи, зокрема, Сойм Карпатської України, уряд Карпатської України, міністерства Карпатської України, місцеві органи влади Карпатської України, Президента Карпатської України; д) військові, безпекові, інші мілітарні, воєнізовані або парамілітарні формування та частини Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманату), Західноукраїнської Народної Республіки, Східно-лемківської (Команчанської, Команецької) та Гуцульської Республік, Карпатської України, включаючи, зокрема, Українських Січових Стрільців, Дієву армію Української Народної Республіки, Галицьку армію (Українську Галицьку Армію), Повстанчу армію України, Організацію народної оборони «Карпатська Січ»; є) політичні партії, інші громадські організації до утворення та під час існування Української Народної Республіки, Української Держави, Західноукраїнської Народної Республіки (Західної області Української Народної Республіки), Карпатської України (Підкарпатської Русі), метою діяльності яких було здобуття (відновлення) або захист незалежності України; е) повстанські, партизанські загони, які діяли на території України у 1917-1930 роках і метою діяльності яких були боротьба за здобуття, захист або відновлення незалежності України, включаючи загони Холодноярської, Медвинської Республік, Волинську повстанську (повстанчу) армію; ж) Українська військова організація (УВО); з) Організація українських націоналістів (ОУН); и) Народно-визвольна революційна організація (НВРО); і) Українська повстанська армія (УПА); ї) Українська повстанча армія отамана Тараса Боровця (Бульби) «Поліська Січ», Українська народна революційна армія (УНРА); й) Українська Головна визвольна рада (УГВР), включаючи Закордонне представництво Української Головної Визвольної Ради (ЗП УГВР); к) Антибільшовицький блок народів (АБН); л) Українська Гельсінська спілка (група) (УГС, УГГ); м) організації українського визвольного руху другої половини ХХ століття, включаючи, зокрема, групу «Наша зміна», організацію «Пробоєм», групу Василя Бучковського, групу «Об’єднана партія визволення України» (ОПВУ), організацію «Загін юних повстанців» (ЗЮП), групу Богдана Стефанюка, підпільну організацію «Об’єднання» (1956-1959 роки), Український національний комітет, Український робітничо-селянський союз (Ходорівська група), Українську національну партію, Українську робітничо-селянську спілку (УРСС), Український національний фронт, Український національно-визвольний фронт, Спілку української молоді Галичини, Стебниківську групу, Росохацьку групу, Українську загальнонародну організацію (УЗНО, УНФ-2); н) організації, утворені особами, які зазнали політичних репресій за участь у боротьбі за незалежність України у ХХ столітті, у радянських тюрмах, таборах або табірних відділеннях для боротьби за свої громадянські або інші права; о) Народний Рух України за перебудову (Народний Рух України) до 24 серпня 1991 року; п) інші організації, структури або формування, які існували протягом XX століття (до 24 серпня 1991 року), і метою діяльності яких було здобуття (відновлення) або захист незалежності України. Перелік таких організацій, структур та формувань затверджується Кабінетом Міністрів України. Стаття 2. Основи правового статусу борців за незалежність України Держава визнає, що борці за незалежність України у ХХ столітті, які визначені у статті 1 даного Закону, відіграли головну роль у відновленні української державності, яка проголошена Актом 24 серпня 1991 року, що є основною передумовою надання правового статусу та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті. Правовою основою надання правового статусу борцям за незалежність України у ХХ столітті є міжнародні акти та національне законодавство України, відповідно до положень яких держава вважає правомірними форми і методи боротьби за незалежність України у ХХ столітті. Стаття 3. Соціальні гарантії борців за незалежність України у ХХ столітті та членів їх сімей Держава може надавати соціальні гарантії, пільги або інші виплати борцям за незалежність України у ХХ столітті та членам їх сімей. Органи місцевого самоврядування можуть за рахунок коштів місцевих бюджетів надавати додаткові соціальні гарантії, пільги або інші виплати борцям за незалежність України у ХХ столітті та членам їх сімей. Стаття 4. Визнання нагород та військових ступенів борців за незалежність України у ХХ столітті Державою визнаються державні та військові нагороди (відзнаки) та військові ступені борців за незалежність України у ХХ столітті, які були надані учасникам даної боротьби органами влади, організаціями, структурами або формуваннями, що зазначені у статті 1 цього Закону. Стаття 5. Державна політика щодо відновлення, збереження та вшанування національної пам’яті про боротьбу за незалежність України у ХХ столітті та її борців Держава забезпечує всебічне вивчення історії про боротьбу за незалежність України у ХХ століття та її борців. Держава вживає заходів, спрямованих на підвищення поінформованості та уваги громадськості та суспільства до історії боротьби за незалежність України у ХХ столітті та її борців, розроблює та удосконалює навчальні підручники, програми та заходи щодо історії боротьби за незалежність України у ХХ століття та її борців, поширює об’єктивну інформацію в Україні та світі про боротьбу за незалежність України у ХХ столітті та її борців. Держава заохочує та підтримує діяльність неурядових установ та організацій, які здійснюють дослідницьку та просвітницьку роботу стосовно боротьби за незалежність України у ХХ століття та її борців. Держава сприяє увічненню пам’яті про борців за незалежність України шляхом, зокрема, пошуку, обліку, упорядкування та збереження місць їх поховання як на території України, так і за її межами, утворення нових меморіальних комплексів та поховань, спорудження та відновлення пам’ятників, пам’ятних знаків, увічнення імен або псевдонімів борців та формувань, вказаних у статті 1 даного Закону, у назвах об’єктів топоніміки населених пунктів або адміністративно-територіальних одиниць, назвах географічних об’єктів, виготовлення друкованої, кіно- та відеопродукції, діяльності щодо сценічного та іншого художнього втілення образів борців за незалежність України у ХХ столітті. Стаття 6. Відповідальність за порушення законодавства про статус борців за незалежність України у ХХ столітті Громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які публічно проявляють зневажливе ставлення до осіб, зазначених у статті 1 даного Закону, перешкоджають реалізації прав борців за незалежність України у XX столітті несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України. Публічне заперечення факту правомірності боротьби за незалежність України у ХХ столітті визнається наругою над пам'яттю борців за незалежність України у XX столітті, приниженням гідності Українського народу і є протиправним. РОЗДІЛ ІІ. Прикінцеві положення Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Голова Верховної Ради України

Чотири закони, які мають забити останній цвях у труну комунізму, підписані Президентом. Найбільший інтерес і найзапекліші дискусії викликав Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Коротко його називають законом про декомунізацію. Ми докладно розповімо, як діятиме цей закон, як він змінить країну і що чекає на тих, хто його не виконає.

 Автор: Тарас Шамайда

Закони, розроблені в Українському інституті національної пам’яті, підтримані урядом і схвалені парламентом, охрестили «Законами Чистого четверга». Їх дія означає, що Україна на рівні фундаментальних цінностей стає нарешті справді незалежною державою, яка безповоротно пориває з радянським минулим.

Кожен із чотирьох законів виконує свою функцію: один проголошує визнання і вшанування борців за незалежність України, другий відкриває для людей архіви комуністичних спецслужб, третій відновлює історичну справедливість в питаннях Другої світової війни.

Всупереч поширеному уявленню, що декомунізація стосується минулого, головна її мета – вільне і безпечне майбутнє.

Мета: «недопущення повторення злочинів комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, будь-яких дискримінацій за національною, соціальною, класовою, етнічною, расовою або іншими ознаками у майбутньому, відновлення історичної та соціальної справедливості, усунення загрози незалежності, суверенітету, територіальній цілісності та національній безпеці України».

Цим законом Українська держава «засуджує комуністичний та націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарні режими в Україні, визначає правові основи заборони пропаганди їхньої символіки та встановлює порядок ліквідації символів комуністичного тоталітарного режиму».

Квінтесенція всього Закону про декомунізацію - у його другій статті, яка варта того, щоб навести її текст повністю. Все інше в цьому об’ємному документів – норми і механізми, які дозволять втілити Закон на практиці.

"Стаття 2". Засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів

1. Комуністичний тоталітарний режим 1917-1991 рр. в Україні визнається злочинним та таким, що проводив політику державного терору, яка характеризувалася численними порушеннями прав людини у формі індивідуальних та масових вбивств, страт, смертей, депортацій, катувань, використання примусової праці та інших форм масового фізичного терору, переслідувань з етнічних, національних, релігійних, політичних, класових, соціальних та інших мотивів, заподіяння моральних та фізичних страждань під час використання психіатрії у політичних цілях, порушень свободи совісті, думки, вираження поглядів, свободи преси та відсутності політичного плюралізму та, у зв’язку з цим, засуджується як несумісний з основоположними правами і свободами людини і громадянина.

2. Націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарний режим визнається в Україні злочинним та таким, що проводив політику державного терору, яка характеризувалася численними порушеннями прав людини у формі індивідуальних та масових вбивств, страт, смертей, катувань, використання примусової праці та інших форм масового фізичного терору, переслідувань з расових, етнічних мотивів, порушень свободи совісті, думки, вираження поглядів, свободи преси та відсутності політичного плюралізму та, у зв’язку з цим, спираючись на встановлені Нюрнберзьким міжнародним військовим трибуналом 1945-1946 років факти, засуджується як несумісний з основоположними правами і свободами людини і громадянина.»

Законом забороняється пропаганда комуністичного та нацистського режимів та їх символіки. Така пропаганда визнається «наругою над пам’яттю мільйонів жертв комуністичного тоталітарного режиму, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму».

На всій території України забороняється «виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, у тому числі сувенірної, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік або їх фрагментів, символіки націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму».

По-перше, такою пропагандою вважається публічне заперечення злочинного характеру комуністичного режиму 1917-1991 рр. в Україні або нацистського тоталітарного режиму. Наприклад, публікація про те, що Ленін не був злочинцем, а будував щасливу державу для робітників і селян. Або промова на тему, що Голодомор був через неврожай.

По-друге, поширення інформації, спрямованої на виправдання злочинного характеру комуністичного чи нацистського режимів, діяльності радянських органів держбезпеки, встановлення радянської влади в Україні чи окремих її частинах. Так само тоталітарною пропагандою вважатиметься поширення інформації, спрямованої проти учасників боротьби за незалежність України в ХХ столітті.

По-третє, «виготовлення та/або поширення, а також публічне використання продукції, яка містить символіку комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів».

Що вважається комуністичною символікою?

• Зображення державних прапорів, гербів та інших символів СРСР, УРСР, інших союзних республік та комуністичних держав

• Гімни СРСР, УРСР, інших союзних та автономних республік або їх фрагменти (зважаючи на це, у двозначному становищі опиняється гімн Росії, який має ідентичну музику з гімном СРСР).

• Поєднання серпа і молота, самих чи з п’ятикутною зіркою.

• Символіка компартії або її елементи

• Пам’ятники та інші зображення діячам компартії від секретаря райкому і вище, високопосадовцям СРСР і союзних республік, а також працівникам радянських органів держбезпеки будь-якого рівня.

• Пам’ятники та інші зображення, присвячені діяльності компартії, встановленню так званої «радянської влади» в Україні чи її частинах, боротьбі проти борців за незалежність України у ХХ столітті.

• Зображення гасел компартії та цитати її керівників, а також працівників радянських спецслужб.

• Назви адміністративних одиниць, населених пунктів, вулиць, майданів тощо, а також підприємств, установ та організацій, що містять імена посадовців компартії та комуністичної держави або КГБістів, а також назви, присвячені різним комуністичним ювілеям, самій компартії, боротьбі проти борців за незалежність або за встановлення радянської влади.

• «найменування комуністичної партії»

Так само під заборону потрапляють прапор, герб та інша символіка гітлерівської партії та держави періоду 1935-45 рр., а також зображення гасел і цитат вищих партійних та державних діячів тогочасної Німеччини і посадовців окупованих нею територій.

Що не забороняється?

• Під заборону не потрапляють пам’ятники, пам’ятні знаки та назви, пов’язані з опором та вигнанням нацистських окупантів з України.

• Так само не чіпатимуть пам’ятники, пам’ятні знаки та назви, пов’язані з розвитком української науки та культури.

• Ніхто не забороняє символи самі по собі, наприклад, п’ятикутну зірку або свастику й навіть червоний прапор, якщо вони не використовуються у вигляді символіки тоталітарних режимів.

• Не потрапляють під заборону чинні державні прапори та герби, скажімо, прапор Китаю.

• Тоталітарна символіка може використовуватися в музеях, виставках, підручниках, наукових працях та інших матеріалах освітнього та наукового характеру, якщо тільки це використання не спрямоване на заперечення злочинного характеру тоталітарних режимів.

• Не чіпатимуть тоталітарну символіку на надгробках і взагалі на цвинтарях.

• Тоталітарну символіку можна колекціонувати.

• Символи нацизму й комунізму можуть використовуватися під час реконструкцій історичних подій.

• Можна вільно використовувати державні нагороди часів СРСР.

• Під заборону не потрапляють оригінали бойових знамен радянських часів. А от намножити копій і влаштовувати з ними демонстрації під приводом, що це «прапор перемоги», тепер не вийде.

• Не забороняється використання документів часів СРСР з комуністичною символікою.

На демонтаж пам’ятників, зображень та інших символів тоталітаризму дається 6 місяців з дня набуття чинності законом. Прийняти відповідні рішення та виконати всі необхідні дії мають місцеві ради. Вони ж і облаштовуватимуть потім звільнений громадський простір.

Перейменувати вулиці, площі та інші об’єкти топоніміки місцеві ради мають так само за 6 місяців. Вони можуть повернути вулицям історичні назви чи надати нові імена, це справа самоврядування.

Звісно, перейменування з одних комуністичних назв на інші заборонено. Але у кожному місті та селі знайдеться чимало гідних ушанування людей або подій, які досі не були увічнені. Тож декомунізація дає шанс місцевим громадам шанс виправити цю несправедливість.

Міста, села, селища та райони перейменує Верховна Рада на підставі пропозицій місцевих рад, які, в свою чергу, мають порадитися з громадянами.

На проведення громадських слухань і подання пропозицій до парламенту органам самоврядування та місцевим адміністраціям дається 6 місяців. Після цього Верховна Рада упродовж 3 місяців перейменує населені пункти та райони.

Якщо місцеві ради не подадуть пропозицій або ж ці пропозиції будуть явно неприйнятними, парламент прийматиме рішення про перейменування на підставі рекомендацій Українського інституту національної пам’яті.

Юридичні особи, включно з партіями та громадськими організаціями, мають привести свої назви, документи та символіку у відповідність з законом упродовж 3 місяців. Ця процедура безкоштовна.

Власники засобів масової інформації мають припинити комуністичну чи нацистську пропаганду і привести свої назви у відповідність до закону протягом 3 місяців. Цей строк для них може бути продовжено, якщо вони не встигнуть виконати вимогу через об’єктивні перешкоди.

Власники товарних знаків, які мають комуністичну чи нацистську символіку, мають змінити свої знаки впродовж 6 місяців.

 

Закон передбачає чіткі механізми протидії можливому саботажу з боку окремих місцевих рад. Отже, що відбуватиметься, якщо протягом 6 місяців місцева рада не виконає вимог закону і не демонтує комуністичні монументи чи не перейменує вулиці?

У такому разі обов’язок прийняти такі рішення покладається персонально на сільського, селищного, міського голову. Йому дається на це 3 місяці.

Якщо ж і голова займається саботажем, право очистити населений пункт від символів комунізму передається голові обласної державної адміністрації. Голова ОДА має завершити декомунізацію в області за три місяці, а методичну допомогу йому надасть Український інститут національної пам’яті.

Якщо ж закон не виконає і керівник області, то це має протягом трьох місяців зробити Кабінет Міністрів. Знову ж таки, з урахуванням рекомендації інституту національної пам’яті, науковців та громадськості.

 Діяльність підприємств, установ та організацій, які у встановлений термін не приведуть свої назви, документи, символіку у відповідність з законом, буде припинено в судовому порядку за поданням органів юстиції.

Це стосується і громадських організацій та політичних партій, а також медіа, які займатимуться пропагандою тоталітарних режимів.

Компартія, якщо тільки не вона не змінить назву, символіку і програмні документи, буде також заборонена, як і інші партії комуністичного спрямування.

Після прийняття в порядку, встановленому урядом, рішення, що партія пропагує комуністичний чи нацистський режим або їх символіку, така партія не зможе висувати кандидатів на виборах президента, народних депутатів чи органів місцевого самоврядування.

Люди, які будуть виготовляти чи поширювати комуністичну або нацистську символіку або пропагувати комуністичний чи нацистський режим, притягатимуться до кримінальної відповідальності. Для цього прийнято нову редакцію статті Стаття 4361 Кримінального Кодексу.

Таких пропагандистів можуть засудити до п’яти років, а якщо злочин учинять повторно або представники влади чи організована група – до десяти років позбавлення волі.

При цьому може бути конфісковано їхнє майно. Драконівські санкції покликані відбити охоту гратися з Законом. Адже навряд діячі якоїсь сільради чи громадської організації захочуть сісти на десять років за можливість помахати радянським прапором чи встановити погруддя Леніна.

Закон зобов’язує державу розслідувати злочини геноциду, військові злочини, злочини проти людства і людяності, здійснені комуністами й нацистами в Україні, впорядкувати місця поховань жертв цих злочинів, зробити відкритими і оприлюднити дані про них.

Архівні документи, у тому числі архіви КГБ, пов’язані з політичними репресіями, Голодомором та іншими злочинами нацизму та комунізму , а також будь-яка інформація, яка міститься у них, стають загальнодоступними. Доступ до цих документів та інформації не може бути обмежено.

Приймаючи закон про заборону пропаганди тоталітаризму, депутати водночас внесли до цілої низки законів норми, які дозволяють реалізувати цю заборону на практиці, вжити санкції до порушників, а також спростити життя юридичним і фізичним особам під час перейменувань (наприклад, звільнити від сплати зборів).

Для розуміння серйозності і глибини декомунізації наведемо лише перелік законів, до яких внесено зміни: Кримінальний Кодекс України, Закони України: «Про політичні партії в Україні», «Про громадські об’єднання» , «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, «Про інформаційні агентства», «Про телебачення і радіомовлення»,

«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», «Про інформацію», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»,

«Про місцеве самоврядування в Україні», «Про географічні назви», «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».

Отже, вже цього року, максимум – на початку наступного, Україна позбавиться комуністичних символів. На мапі не буде ніяких кіровоградів і дніпродзержинськів, ніяких вулиць леніна і надцятого партз’їзду.

Не буде ніяких монументів комуністичним окупантам і державним терористам. Час комуністичних демонстрацій і пропагандистських радянських фільмів іде в минуле. Ми самі ще не уявляємо до кінця, які тектонічні зрушення в громадському просторі, освіті, культурі і взагалі світосприйнятті принесе декомунізація. Проте вже найближчим часом зможемо не лише побачити ці зміни на власні очі, але і стати активними творцями нової, нерадянської України.

Закон про декомунізацію виник не просто так. Він спирається на норми міжнародного права, українські закони, судові рішення та незаперечні факти. В самому його тексті згадується ціла низка правових документів:

• резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи №1096 (2006) від 27 червня 1996 року щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем, №1481 (2006) від 26 січня 2006 року щодо необхідності міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів, №1495 (2006) від 12 квітня 2006 року щодо боротьби з відродженням нацистської ідеології, №1652 (2009) від 29 січня 2009 року щодо відношення до пам’ятників, що мають суперечливу історичну інтерпретацію у державах – членах Ради Європи;

• резолюція Парламентської Асамблеї ОБСЄ №SC (09) 3R від 29 червня – 3 липня 2009 року щодо неприпустимості звеличення тоталітарних режимів, відкриття історичних та політичних архівів, вивчення тоталітарної спадщини та підвищення поінформованості громадськості;

• декларація Європейського Парламенту від 23 вересня 2008 року щодо проголошення 23 серпня днем пам’яті жертв сталінізму і нацизму, резолюції Європейського Парламенту від 23 жовтня 2008 року в пам’ять про Голодомор – штучний голод в Україні 1932-1933 років, від 2 квітня 2009 року щодо європейської свідомості та тоталітаризму,

• спільна заява з нагоди 70-х роковин Голодомору – Великого голоду 1932-1933 років в Україні, прийнята на 58-й сесії Генеральної Асамблеї ООН,

• Закони України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні»

• постанова Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року про причетність вищого керівництва СРСР, УРСР та комуністичної партії до організації Голодомору 1932-1933 років в Україні.