Всупереч поширеному уявленню, що декомунізація стосується минулого, головна її мета – вільне і безпечне майбутнє.

Мета: «недопущення повторення злочинів комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, будь-яких дискримінацій за національною, соціальною, класовою, етнічною, расовою або іншими ознаками у майбутньому, відновлення історичної та соціальної справедливості, усунення загрози незалежності, суверенітету, територіальній цілісності та національній безпеці України».

Цим законом Українська держава «засуджує комуністичний та націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарні режими в Україні, визначає правові основи заборони пропаганди їхньої символіки та встановлює порядок ліквідації символів комуністичного тоталітарного режиму».

Квінтесенція всього Закону про декомунізацію - у його другій статті, яка варта того, щоб навести її текст повністю. Все інше в цьому об’ємному документів – норми і механізми, які дозволять втілити Закон на практиці.

"Стаття 2". Засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів

1. Комуністичний тоталітарний режим 1917-1991 рр. в Україні визнається злочинним та таким, що проводив політику державного терору, яка характеризувалася численними порушеннями прав людини у формі індивідуальних та масових вбивств, страт, смертей, депортацій, катувань, використання примусової праці та інших форм масового фізичного терору, переслідувань з етнічних, національних, релігійних, політичних, класових, соціальних та інших мотивів, заподіяння моральних та фізичних страждань під час використання психіатрії у політичних цілях, порушень свободи совісті, думки, вираження поглядів, свободи преси та відсутності політичного плюралізму та, у зв’язку з цим, засуджується як несумісний з основоположними правами і свободами людини і громадянина.

2. Націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарний режим визнається в Україні злочинним та таким, що проводив політику державного терору, яка характеризувалася численними порушеннями прав людини у формі індивідуальних та масових вбивств, страт, смертей, катувань, використання примусової праці та інших форм масового фізичного терору, переслідувань з расових, етнічних мотивів, порушень свободи совісті, думки, вираження поглядів, свободи преси та відсутності політичного плюралізму та, у зв’язку з цим, спираючись на встановлені Нюрнберзьким міжнародним військовим трибуналом 1945-1946 років факти, засуджується як несумісний з основоположними правами і свободами людини і громадянина.»

Законом забороняється пропаганда комуністичного та нацистського режимів та їх символіки. Така пропаганда визнається «наругою над пам’яттю мільйонів жертв комуністичного тоталітарного режиму, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму».

На всій території України забороняється «виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, у тому числі сувенірної, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік або їх фрагментів, символіки націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму».

По-перше, такою пропагандою вважається публічне заперечення злочинного характеру комуністичного режиму 1917-1991 рр. в Україні або нацистського тоталітарного режиму. Наприклад, публікація про те, що Ленін не був злочинцем, а будував щасливу державу для робітників і селян. Або промова на тему, що Голодомор був через неврожай.

По-друге, поширення інформації, спрямованої на виправдання злочинного характеру комуністичного чи нацистського режимів, діяльності радянських органів держбезпеки, встановлення радянської влади в Україні чи окремих її частинах. Так само тоталітарною пропагандою вважатиметься поширення інформації, спрямованої проти учасників боротьби за незалежність України в ХХ столітті.

По-третє, «виготовлення та/або поширення, а також публічне використання продукції, яка містить символіку комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів».

Що вважається комуністичною символікою?

• Зображення державних прапорів, гербів та інших символів СРСР, УРСР, інших союзних республік та комуністичних держав

• Гімни СРСР, УРСР, інших союзних та автономних республік або їх фрагменти (зважаючи на це, у двозначному становищі опиняється гімн Росії, який має ідентичну музику з гімном СРСР).

• Поєднання серпа і молота, самих чи з п’ятикутною зіркою.

• Символіка компартії або її елементи

• Пам’ятники та інші зображення діячам компартії від секретаря райкому і вище, високопосадовцям СРСР і союзних республік, а також працівникам радянських органів держбезпеки будь-якого рівня.

• Пам’ятники та інші зображення, присвячені діяльності компартії, встановленню так званої «радянської влади» в Україні чи її частинах, боротьбі проти борців за незалежність України у ХХ столітті.

• Зображення гасел компартії та цитати її керівників, а також працівників радянських спецслужб.

• Назви адміністративних одиниць, населених пунктів, вулиць, майданів тощо, а також підприємств, установ та організацій, що містять імена посадовців компартії та комуністичної держави або КГБістів, а також назви, присвячені різним комуністичним ювілеям, самій компартії, боротьбі проти борців за незалежність або за встановлення радянської влади.

• «найменування комуністичної партії»

Так само під заборону потрапляють прапор, герб та інша символіка гітлерівської партії та держави періоду 1935-45 рр., а також зображення гасел і цитат вищих партійних та державних діячів тогочасної Німеччини і посадовців окупованих нею територій.

Що не забороняється?

• Під заборону не потрапляють пам’ятники, пам’ятні знаки та назви, пов’язані з опором та вигнанням нацистських окупантів з України.

• Так само не чіпатимуть пам’ятники, пам’ятні знаки та назви, пов’язані з розвитком української науки та культури.

• Ніхто не забороняє символи самі по собі, наприклад, п’ятикутну зірку або свастику й навіть червоний прапор, якщо вони не використовуються у вигляді символіки тоталітарних режимів.

• Не потрапляють під заборону чинні державні прапори та герби, скажімо, прапор Китаю.

• Тоталітарна символіка може використовуватися в музеях, виставках, підручниках, наукових працях та інших матеріалах освітнього та наукового характеру, якщо тільки це використання не спрямоване на заперечення злочинного характеру тоталітарних режимів.

• Не чіпатимуть тоталітарну символіку на надгробках і взагалі на цвинтарях.

• Тоталітарну символіку можна колекціонувати.

• Символи нацизму й комунізму можуть використовуватися під час реконструкцій історичних подій.

• Можна вільно використовувати державні нагороди часів СРСР.

• Під заборону не потрапляють оригінали бойових знамен радянських часів. А от намножити копій і влаштовувати з ними демонстрації під приводом, що це «прапор перемоги», тепер не вийде.

• Не забороняється використання документів часів СРСР з комуністичною символікою.

На демонтаж пам’ятників, зображень та інших символів тоталітаризму дається 6 місяців з дня набуття чинності законом. Прийняти відповідні рішення та виконати всі необхідні дії мають місцеві ради. Вони ж і облаштовуватимуть потім звільнений громадський простір.

Перейменувати вулиці, площі та інші об’єкти топоніміки місцеві ради мають так само за 6 місяців. Вони можуть повернути вулицям історичні назви чи надати нові імена, це справа самоврядування.

Звісно, перейменування з одних комуністичних назв на інші заборонено. Але у кожному місті та селі знайдеться чимало гідних ушанування людей або подій, які досі не були увічнені. Тож декомунізація дає шанс місцевим громадам шанс виправити цю несправедливість.

Міста, села, селища та райони перейменує Верховна Рада на підставі пропозицій місцевих рад, які, в свою чергу, мають порадитися з громадянами.

На проведення громадських слухань і подання пропозицій до парламенту органам самоврядування та місцевим адміністраціям дається 6 місяців. Після цього Верховна Рада упродовж 3 місяців перейменує населені пункти та райони.

Якщо місцеві ради не подадуть пропозицій або ж ці пропозиції будуть явно неприйнятними, парламент прийматиме рішення про перейменування на підставі рекомендацій Українського інституту національної пам’яті.

Юридичні особи, включно з партіями та громадськими організаціями, мають привести свої назви, документи та символіку у відповідність з законом упродовж 3 місяців. Ця процедура безкоштовна.

Власники засобів масової інформації мають припинити комуністичну чи нацистську пропаганду і привести свої назви у відповідність до закону протягом 3 місяців. Цей строк для них може бути продовжено, якщо вони не встигнуть виконати вимогу через об’єктивні перешкоди.

Власники товарних знаків, які мають комуністичну чи нацистську символіку, мають змінити свої знаки впродовж 6 місяців.

Закон передбачає чіткі механізми протидії можливому саботажу з боку окремих місцевих рад. Отже, що відбуватиметься, якщо протягом 6 місяців місцева рада не виконає вимог закону і не демонтує комуністичні монументи чи не перейменує вулиці?

У такому разі обов’язок прийняти такі рішення покладається персонально на сільського, селищного, міського голову. Йому дається на це 3 місяці.

Якщо ж і голова займається саботажем, право очистити населений пункт від символів комунізму передається голові обласної державної адміністрації. Голова ОДА має завершити декомунізацію в області за три місяці, а методичну допомогу йому надасть Український інститут національної пам’яті.

Якщо ж закон не виконає і керівник області, то це має протягом трьох місяців зробити Кабінет Міністрів. Знову ж таки, з урахуванням рекомендації інституту національної пам’яті, науковців та громадськості.

 Діяльність підприємств, установ та організацій, які у встановлений термін не приведуть свої назви, документи, символіку у відповідність з законом, буде припинено в судовому порядку за поданням органів юстиції.

Це стосується і громадських організацій та політичних партій, а також медіа, які займатимуться пропагандою тоталітарних режимів.

Компартія, якщо тільки не вона не змінить назву, символіку і програмні документи, буде також заборонена, як і інші партії комуністичного спрямування.

Після прийняття в порядку, встановленому урядом, рішення, що партія пропагує комуністичний чи нацистський режим або їх символіку, така партія не зможе висувати кандидатів на виборах президента, народних депутатів чи органів місцевого самоврядування.

Люди, які будуть виготовляти чи поширювати комуністичну або нацистську символіку або пропагувати комуністичний чи нацистський режим, притягатимуться до кримінальної відповідальності. Для цього прийнято нову редакцію статті Стаття 4361 Кримінального Кодексу.

Таких пропагандистів можуть засудити до п’яти років, а якщо злочин учинять повторно або представники влади чи організована група – до десяти років позбавлення волі.

При цьому може бути конфісковано їхнє майно. Драконівські санкції покликані відбити охоту гратися з Законом. Адже навряд діячі якоїсь сільради чи громадської організації захочуть сісти на десять років за можливість помахати радянським прапором чи встановити погруддя Леніна.

Закон зобов’язує державу розслідувати злочини геноциду, військові злочини, злочини проти людства і людяності, здійснені комуністами й нацистами в Україні, впорядкувати місця поховань жертв цих злочинів, зробити відкритими і оприлюднити дані про них.

Архівні документи, у тому числі архіви КГБ, пов’язані з політичними репресіями, Голодомором та іншими злочинами нацизму та комунізму , а також будь-яка інформація, яка міститься у них, стають загальнодоступними. Доступ до цих документів та інформації не може бути обмежено.

Приймаючи закон про заборону пропаганди тоталітаризму, депутати водночас внесли до цілої низки законів норми, які дозволяють реалізувати цю заборону на практиці, вжити санкції до порушників, а також спростити життя юридичним і фізичним особам під час перейменувань (наприклад, звільнити від сплати зборів).

Для розуміння серйозності і глибини декомунізації наведемо лише перелік законів, до яких внесено зміни: Кримінальний Кодекс України, Закони України: «Про політичні партії в Україні», «Про громадські об’єднання» , «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, «Про інформаційні агентства», «Про телебачення і радіомовлення»,

«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», «Про інформацію», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»,

«Про місцеве самоврядування в Україні», «Про географічні назви», «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».

Отже, вже цього року, максимум – на початку наступного, Україна позбавиться комуністичних символів. На мапі не буде ніяких кіровоградів і дніпродзержинськів, ніяких вулиць леніна і надцятого партз’їзду.

Не буде ніяких монументів комуністичним окупантам і державним терористам. Час комуністичних демонстрацій і пропагандистських радянських фільмів іде в минуле. Ми самі ще не уявляємо до кінця, які тектонічні зрушення в громадському просторі, освіті, культурі і взагалі світосприйнятті принесе декомунізація. Проте вже найближчим часом зможемо не лише побачити ці зміни на власні очі, але і стати активними творцями нової, нерадянської України.

Закон про декомунізацію виник не просто так. Він спирається на норми міжнародного права, українські закони, судові рішення та незаперечні факти. В самому його тексті згадується ціла низка правових документів:

• резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи №1096 (2006) від 27 червня 1996 року щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем, №1481 (2006) від 26 січня 2006 року щодо необхідності міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів, №1495 (2006) від 12 квітня 2006 року щодо боротьби з відродженням нацистської ідеології, №1652 (2009) від 29 січня 2009 року щодо відношення до пам’ятників, що мають суперечливу історичну інтерпретацію у державах – членах Ради Європи;

• резолюція Парламентської Асамблеї ОБСЄ №SC (09) 3R від 29 червня – 3 липня 2009 року щодо неприпустимості звеличення тоталітарних режимів, відкриття історичних та політичних архівів, вивчення тоталітарної спадщини та підвищення поінформованості громадськості;

• декларація Європейського Парламенту від 23 вересня 2008 року щодо проголошення 23 серпня днем пам’яті жертв сталінізму і нацизму, резолюції Європейського Парламенту від 23 жовтня 2008 року в пам’ять про Голодомор – штучний голод в Україні 1932-1933 років, від 2 квітня 2009 року щодо європейської свідомості та тоталітаризму,

• спільна заява з нагоди 70-х роковин Голодомору – Великого голоду 1932-1933 років в Україні, прийнята на 58-й сесії Генеральної Асамблеї ООН,

• Закони України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні»

• постанова Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року про причетність вищого керівництва СРСР, УРСР та комуністичної партії до організації Голодомору 1932-1933 років в Україні.