001.jpg

Європейський Союз (ЄС, англ. European Union) — союз держав-членів Європейських Спільнот, створений згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписаним в лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р. Сьогодні в об'єднання входять 27 європейських держав з населенням більше 445 млн. чоловік. Загальний Валовий внутрішній продукт Європейського Союзу становить більше 17 трлн. $. (2-ге місце у світі). В ЄС запроваджена єдина валюта — євро. Де-факто столицею Європейського Союзу є Брюссель.

Мета ЄС - створення економічного союзу з найвищим рівнем інтеграції економік держав (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці, а також спільна валюта) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства.

Європейський Союз є повноправним членом Організації Об'єднаних Націй, Світової організації торгівлі та має представництва у «Великій Вісімці» та «Великій двадцятці».

http://europa.eu/index_en.htm - сайт ЄС

http://eeas.europa.eu/delegations/ukraine/index_en.htm - Представництво ЄС в Україні

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_029 - Договір про ЄС

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/984_011 - Угода про Асоціацію України та ЄС

Ідеї щодо створення єдиного союзу європейських держав царювали в свідомості правителів та народів цих держав протягом довгого часу. Ці ідеї почали реалізовуватись після Другої світової війни, коли всі держави Європи зрозуміли те, що вони не можуть існувати відокремлено один від одного, що спільними зусиллями вони зможуть досягти значних висот. Ці думки були підкріплені перемогою над нацизмом та фашизмом, яка була досягнута завдяки єдності держав Європи і їх спільними зусиллям. У післявоєнний період на континенті з’явився цілий ряд організацій – Рада Європи, Західноєвропейський Союз, НАТО.

9 травня 1950 року вважається початком європейської інтеграції. Саме тоді міністр закордонних справ Франції Р. Шуман запропонував створити спільний ринок вугільної і сталеливарної продукції Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн (пропозиція увійшла в історію під назвою «план Шумана»). Однією з головних цілей плану стало примирення Франції та Німеччини, а також недопущення між ними війни у майбутньому. Найважливішім засобом досягнення цієї мети мав стати механізм управління та наднаціонального контролю над виробництвом і торгівлею стратегічною для військових потреб продукцією – вугіллям та сталлю. Контроль мав здійснюватись «вищим органом» (прообразом Європейської Комісії).

18 квітня 1951 року «план Шумана» було реалізовано через підписання Паризького договору про створення Європейського співтовариства вугілля і сталі (ЄСВС). До складу ЄСВС увійшли шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція («європейська шістка», яка в подальшому стала «локомотивом» європейської інтеграції). Договір про ЄСВС набув чинності 23 липня 1952 року.

27 травня 1952 року країни «європейської шістки» підписують Договір про заснування Європейського оборонного співтовариства (ЄОС). 10 вересня 1952 року міністри закордонних справ країн-членів ЄСВС доручають Спільним зборам ЄСВС (прообразу майбутнього Європейського Парламенту) розробити проект Договору про створення Європейського політичного співтовариства (ЄПС). 10 березня 1953 року Збори закінчили роботу над проектом Договору. Однак ані ЄОС, ані ЄПС, так і не стали реальністю. Вирішальну роль тут відіграла Франція, парламент якої після довгих дискусій у серпні 1954 року вирішив відкласти ратифікацію Договору про ЄОС. А це зробило недоречним і підписання Договору про ЄПС. Таким чином, на початку 50-х років країнам «європейської шістки» не вдалося започаткувати інтеграцію в оборонній та політичній сферах. Інтеграція продовжувала розвиватись в інших сферах, передусім в економічній.

Наприкінці 1955 року на конференції у Мессіні країни «європейської шістки» домовились про заснування Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євратому). На початку 1957 року керівники урядів «європейської шістки» вирішили поряд з Євратомом створити також і Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). 23 березня 1957 року у м. Рим відбулося підписання Договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Договору про створення Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євратом). Метою ЄЕС визначалося усунення внутрішніх торговельних бар’єрів усередині Співтовариства (створення зони вільної торгівлі), створення митного союзу і, нарешті - створення спільного ринку (забезпечення вільного руху по території країн-учасниць Співтовариства товарів, послуг, капіталу, робочої сили). Метою Євратому визначалась співпраця країн-членів у використанні ядерної енергії у мирних цілях. Обидва договори набули чинності 1 січня 1958 року і ввійшли в історію під назвою «Римські договори».

8 квітня 1965 року було підписано Договір про злиття виконавчих органів ЄСВС, Євратому та ЄЕС. 1 липня 1967 року цей Договір набув чинності. У результаті була створена єдина структура інститутів, що забезпечують розвиток європейської інтеграції. Основними інститутами стали Європейська Комісія, Рада Європейських Співтовариств, Європейський Парламент та Суд Європейських Співтовариств. У грудні 1974 року до цих органів додався новий – Європейська Рада, яка складається з глав держав та урядів країн-членів Європейських Співтовариств.

У 1968 році завершується формування зони вільної торгівлі та митного союзу (перших двох етапів інтеграції) Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). Наприкінці 1969 року завершується формування спільного ринку (третього етапу інтеграції) ЄЕС. Первісні цілі ЄЕС, визначені Римським договором 1957 року, виявились досягнутими. Необхідно було визначати подальші завдання для розвитку європейської інтеграції.

На початку 70-х років розпочався процес розширення ЄЕС. 1 січня 1973 року членами ЄЕС стали Велика Британія, Данія, Ірландія. 1 січня 1981 року членом ЄЕС стала Греція. 1 січня 1986 року членами ЄЕС стали Іспанія та Португалія.

1 липня 1987 року набув чинності Єдиний європейський акт, підписаний у лютому 1986 року. Цей документ визначив подальші цілі Європейської інтеграції. Зокрема, він поставив за мету створення до 1 січня 1993 року Єдиного внутрішнього ринку (наступного етапу економічної інтеграції, що передбачав гармонізацію економічної політики та інституцій), запровадив спільну політику в соціальній сфері, в галузі науково-технологічного розвитку, охорони навколишнього середовища. Цей документ також вніс зміни до договорів про утворення Європейських Співтовариств, а також поширив інтеграційний процес на сферу зовнішньої політики. Крім того, у Єдиному Європейському акті було поставлено питання про створення Європейського Союзу, який мав стати інститутом не лише економічним, а й політичним.

7 лютого 1992 року у Маастрихті було підписано Договір про Європейський Союз (саме поняття «Європейський Союз» з’явилось ще під час Паризької конференції 1972 року). Договір набув чинності 1 листопада 1993 року.

В економічному сенсі прийняття Маастрихтського договору означало курс на завершення формування єдиного внутрішнього ринку та перехід до реалізації ідеї економічного та валютного союзу. 1 січня 1995 року членами Європейського Союзу стали Фінляндія, Австрія та Швеція.

2 жовтня 1997 року було підписано Амстердамський договір (набув чинності 1 травня 1999 року). Амстердамська угода внесла зміни та доповнення до Маастрихтського договору про Європейський Союз, Римського договору про заснування Європейського (Економічного) Співтовариства та Євратому, Договору про заснування ЄСВС. Ці зміни торкнулись повноважень та напрямків діяльності, а також привели інституційні механізми до цілей, визначених Маастрихтським договором. Особливу роль у цьому відіграло укладення у 1997 році Шенгенської угоди про вільне (безвізове) пересування громадян у межах Європейського Союзу. На сьогоднішній день до цієї угоди приєднались 13 держав Європейського Союзу – Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Франція, Фінляндія та Швеція. Поки не приєднались до Шенгенської угоди Велика Британія, Ірландія та 10 держав, які стали членами ЄС у 2004 році.

26 лютого 2001 року був підписаний Ніццький договір, який вніс зміни в механізми інституційного розвитку ЄС з огляду на його майбутнє розширення. Зокрема, квоти представництва в інституціях ЄС були перерозподілені з урахуванням потенційної участі у них нових членів. Положення цього договору на сьогодні вступили в силу і є чинними принаймні до 2009 року.

1 січня 2002 року до готівкового обігу була введена єдина грошова одиниця ЄС – євро, що стало етапом переходу до формування економічного та валютного союзу ЄС – найвищого етапу інтеграції. Зараз євро перебуває в обігу на території 12 країн-членів ЄС. Велика Британія та Данії вирішили поки що відмовитись від введення євро на своїй території, а Швеція не змогла виконати необхідних критеріїв введення євро, встановлених Маастрихтським договором.

1 травня 2004 року членами Європейського Союзу стали Польща, Угорщина, Чеська Республіка, Словаччина, Словенія, Кіпр, Мальта, Естонія, Литва, Латвія.

17-18 червня 2004 року на Самміті ЄС у Брюсселі було схвалено текст Конституції Європейського Союзу. 29 жовтня 2004 року Угоду про Конституцію Європейського Союзу було підписано главами держав та урядів 25 країн-членів ЄС у Римі. Конституція ЄС складається з чотирьох розділів, у яких відображено головні цілі, завдання та функції ЄС, організаційна структура та процедура прийняття рішень, права і обов’язки всіх європейських органів управління, а також напрямки діяльності організації. 29 травня і 1 червня 2005 року населення Франції та Нідерландів голосує проти Конституційного договору. Негативні рішення референдумів спричинили паузу для розмірковувань про майбутнє Євросоюзу.

У жовтні ЄС починає переговори про вступ з Туреччиною та Хорватією. 1 січня 2007 року до Європейського Союзу приймають Болгарію і Румунію. Європейській Союз налічує 27 членів.

У грудні 2007 року глави держав і урядів ЄС підписали Лісабонський договір про реформу Європейського Союзу (набув чинності 1 грудня 2009). Він ставить ЄС на нову договірну основу і має зробити його демократичнішим, прозорішим і ефективнішим. Договір передбачає далекосяжні реформи. Так, наприклад, у майбутньому діючий Президент Європейської ради має зміцнити безперервність дій ЄС. Прийняття рішень ЄС буде полегшено за рахунок того, що в багатьох випадках відпаде потреба в одностайному голосуванні. Рішення, що приймаються кваліфікованою більшістю, поширюються тепер на багато інших сфер. Починаючи з 2014 року, для прийняття рішень Ради ЄС принципово необхідна буде «подвійна більшість». Відповідно до цього рішення Європейського Союзу у Раді міністрів потрібна буде більшість у 55 відсотків країн-членів, що налічують 65 відсотків населення (перехідне положення до 2017 року). Перехідне головування у Радах міністрів залишатиметься у формі 18-місячного колегіального головування трьох держав-членів. Кількість комісарів на 2014 рік буде скорочено до двох третин від кількості членів. Крім того, з’явиться посада «Високого представника Євросоюзу з питань політики безпеки й зовнішньої політики», який відповідатиме за зовнішні відносини євроспільноти. Реформаторський договір зміцнить також демократію та захист основних прав шляхом розширення ролі Європейського парламенту, залучення національних парламентів до процесу європейської законотворчості, а також завдяки Хартії основних прав, яка набуде сили закону (для Великої Британії й Польщі існуватимуть винятки).

У результаті цих об’єднавчих процесів, у Європі утворився могутній союз, який все більше стає подібним до самостійної держави з своїм апаратом державних органів, основним законодавчим актом та іншими рисами незалежної держави.

Хорватія розпочала переговори у жовтні 2005 року. У червні 2006 р. очільники Євросоюзу заявили про прогнозований вступ Хорватії до ЄС 2010 року (заява про вступ надійшла 21 лютого 2003 р.). 10 червня 2011 президент Євросоюзу Ж. М. Барозу заявив, що Хорватія буде прийнята до членів Євросоюзу у 2012-му році. 1 липня 2013 року Хорватія офіційно вступила до ЄС. Країна стала 28-м членом Євросоюзу.

За результатами референдуму (2016 р) у січі 2020 року Велика Британія вийшла з ЄС.

Станом на січень 2020 року до ЄС входять 27 держав: Австрія, Бельгія, Болгарія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швеція.

Країни-кандидати: Північна Македонія, Туреччина, Сербія, Албанія, Чорногорія.

З 14 квітня 1987 р. Туреччина є офіційним кандидатом на вступ до ЄС. Європейські амбіції Туреччини сягають 1963 року, коли у Анкарі було укладено відповідну угоду. Офіційно, попередні переговори розпочалися у жовтні 2005-го року. Однак аналітики прогнозують можливий вступ Туреччини у 2015-му році. Туреччина має здійснити деякі необхідні соціальні і економічні реформи. Інша проблема те, що лише 3% території Туреччини належить до Європейської частини світу, хоча формально, відповідно до Копенгагенських критеріїв географічних вимог немає (при цьому є прецедент входження до ЄС країни, територія якої фізико-географічно повністю знаходиться в Азії — Республіки Кіпр).

Республіка Північна Македонія отримала офіційний статус кандидата у грудні 2005 року.

Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн у різний час також подавали заяви про вступ до Європейського Союзу. Однак через ті чи інші причини (зокрема, негативні результати референдумів у Норвегії) так і не стали його членами. Однак ці країни є членами єдиної економічної зони ЄС без набуття членства.

Чорногорія отримала статус офіційного кандидата 17 грудня 2010 року.

Сербія отримала статус офіційного кандидата 1 березня 2012. Лідери ЄС погодились почати переговори з Сербією щодо її членства до січня 2014.

Боснія і Герцеговина офіційно визнана потенційним кандидатом.

Європейська Комісія

Європейська Комісія - виконавчий орган Європейського Союзу, що складається з 27 членів (рахуючи президента), які призначаються на п'ять років національними урядами, але повністю незалежні у виконанні своїх обов'язків. Склад Комісії затверджується Європейським Парламентом. Кожен член Комісії відповідає за певну сферу політики ЄС і очолює відповідний Генеральний Директорат.

Європейський Парламент

Європейський Парламент - зібрання з 754 депутатів, що безпосередньо обираються громадянами країн-членів ЄС строком на п'ять років. Голова Європарламенту обирається на два з половиною роки. Депутати Європарламенту вивчають законопроекти і затверджують бюджет. Вони приймають спільні рішення з Радою Міністрів з конкретних питань і контролюють роботу Рад ЄС і Європейській Комісії. Європарламент проводить пленарні засідання в Страсбурзі (Франція) і Брюсселі (Бельгія).

Рада Європейського Союзу (Рада міністрів)

Рада міністрів - в ЄС - основний орган ухвалення рішень, який збирається на рівні міністрів національних урядів, і його склад міняється залежно від обговорюваних питань: Рада міністрів закордонних справ, Рада міністрів економіки і так далі В рамках Ради представники урядів держав-членів обговорюють законодавчі акти ЄС і приймають або відкидають їх шляхом голосування.

Європейський Суд

Європейський суд - судовий орган ЄС вищої інстанції, регулюючий розбіжності:

  • між державами-членами ЄС;
  • між державами-членами ЄС і самим Європейським Союзом;
  • між інститутами ЄС;
  • між ЄС і фізичними або юридичними особами

Рахункова палата

Рахункова палата (Суд аудиторів) - орган Європейського Союзу, створений з метою проведення аудиторської перевірки бюджету ЄС і його інститутів.

Європейський Омбудсмен. Займається скаргами європейських приватних і юридичних осіб на інститути і установи ЄС.

 Консультативні органи:

Економічний і соціальний комітет

Економічний і соціальний комітет - консультативний орган ЄС, що спостерігає за функціонуванням єдиного внутрішнього ринку. Комітет складається з 317 членів, які представляють різні сфери економіки і соціальні групи і незалежні у виконанні своїх обов'язків.

Комітет регіонів

Комітет регіонів - консультативний орган Ради ЄС і Комісії, розробляючий висновки з усіх питань, що зачіпає інтереси регіонів. Комітет складається з 317 членів - представників регіональних і місцевих органів, повністю незалежних у виконанні своїх обов'язків.

 Європейський Союз побудований за інституційною системою

Держави-члени делегують суверенне право на вирішення певних справ незалежним інституціям, які представляють інтереси Союзу в цілому, його країн та його громадян. Комісія традиційно опікується інтересами Союзу в цілому, в той час як кожний окремий національний уряд представлений в Раді Європейського Союзу, а Європейський Парламент напряму обирається громадянами. Тому, демократія та верховенство закону є наріжними каменями структури Європейського Союзу.

"Інституційний трикутник", що утворюється Комісією, Радою та Парламентом доповнюється ще двома інституціями – Судом Європейського Союзу та Судом Аудиторів, а також п’ятьма іншими європейськими органами. На додаток було засновано ще 13 спеціалізованих агенцій, які займаються, зокрема, технічними, науковими та питаннями управління.

  • Європейський Парламент
  • Рада Європейського Союзу
  • Європейська Комісія
  • Суд Європейського Союзу
  • Суд Аудиторів
  • Європейський Центральний Банк
  • Комітет з економічних та соціальних питань
  • Комітет регіонів
  • Європейський Інвестиційний Банк
  • Європейський Омбудсмен
  • Агенції Європейського Союзу

Офіційні мови ЄС

15 квітня 1958 року Рада постановила, що офіційні мови країн-членів повинні стати як офіційними мовами Співтовариства, так і робочими мовами установ Співтовариства. Тому Офіційна мова кожної країни-члена є офіційною мовою ЄС. Оскільки кілька держав-членів мають ту саму офіційну мову, то це означає, що існує 21 офіційних мов: чеська, датська, голландська, англійська, естонська, фінська, французька, німецька, грецька, угорська, італійська, португальська, іспанська, шведська, ірландська (з 1 січня 2007, але з обмеженням), латвійська, литовська, мальтійська, польська, словацька, словенська.

 

Перелік питань, що належать до політичних критеріїв (Копенгагенські критерії), які використовуються для оцінки прогресу тієї чи іншої країни-кандидата Європейською Комісією (підготовлено на основі щорічних звітів по країнах-кандидатах). Згідно з визначенням, яке дала Рада ЄС на Самміті у Копенгагені у 1993 році, кожен кандидат у члени ЄС повинен відповідати певним критеріям, зокрема, політичним критеріями визначено: "стабільність інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, права людини та захист меншин".

Демократія та верховенство права

1) Система судочинства

Технічні аспекти: створення додаткових рівнів судочинства, комп’ютеризація (подається кількість комп’ютерів у різних судах) та підвищення швидкості розгляду справ (подається детальний огляд того, скільки часу займає розгляд справи у тому чи іншому виді суду, динаміка тривалості процедур). Адміністративний штат судів.

  • Рівень доступу громадян до судів
  • Корупція в судах. Імунітет суддів не дозволяє відслідковувати дійсний рівень корупції.
  • Законодавче забезпечення судової системи. Європейська комісія дає свій аналіз того, як ті чи інші закони впливатимуть на систему на практичному рівні.
  • Структура системи судочинства: скільки і яких судів на яких рівнях
  • Структура прокуратури
  • Кількість суддів різних рівнів
  • Система виконання судових рішень
  • Процедура набору на роботу суддів, а також система оцінки роботи та службового підвищення
  • Тренінгові системи для суддів
  • Незалежність судочинства – аналіз механізмів забезпечення незалежності судочинства

2) Антикорупційні заходи

  • Законодавство
  • Адміністративні заходи, що стримують корупцію
  • Доступ громадян до інформації
  • Притягнення до кримінальної відповідальності юридичних осіб
  • Корупція у поліції та органах прикордонного контролю та притягнення до відповідальності відповідних порушників
  • Огляд конвенцій Ради Європи з питань кримінального та цивільного законодавства, що займається корупцією, відмивання грошей, що країни-кандидати прийняли.
  • Участь у антикорупційних заходах ОБСЄ та Ради Європи

Права людини та захист меншин

1) Громадянські та політичні права

  • Поводження поліції з громадянами
  • Процедура затримання та поводження з затриманими
  • Торгівля людьми
  • Система ув’язнення
  • Система правової допомоги
  • Біженці та шукачі притулку
  • Злочини, що мотивовані расизмом
  • Свобода вираження поглядів
  • Свобода зборів та асоціацій
  • Право на приватність (privacy)
  • Свобода совісті, релігій та віросповідання
  • Право власності

2) Економічні, соціальні та культурні права

  • Рівні можливості
  • Люди з фізичними та ментальними вадами
  • Професійні спілки та свобода страйку

3) Права та захист меншин

При цьому зміст окремих прав людини та основних свобод, обсяг зобов’язань визначається в основному стандартами Ради Європи, а у окремих випадках ще більших за обсягом зобов’язань країн-членів ЄС

У жовтні 2005 р. президент Єврокомісії Жозе Мануел Дурау Баррозу заявив, що майбутнє України — у ЄС. Проте 9 листопада 2005 року в опублікованій новій стратегії ЄС було сказано, що вступ Румунії, Болгарії, Хорватії й інших країн колишньої Югославії може блокувати можливість майбутнього вступу України, Білорусі і Молдови. Комісар ЄС з розширення Оллі Рен заявив, що ЄС має бути обережним з надто великим розширенням і що наразі план розширення виглядає вкомплектованим. Очевидно, що відсутність формальної ініціативи самої України (і, відповідно, відсутність взаємних документальних зобов'язань щодо вступу України до ЄС) впливає на тональність європейських посадовців.

2005 року Президент України Віктор Ющенко заявив, що членство в ЄС є стратегічною метою зовнішньої політики України. Всі фракції у Верховній Раді України 5-го скликання 2006–2007 років (окрім комуністів — 5% місць) підтримують найшвидше приєднання до ЄС, зокрема перехід до тісніших форм інтеграції (перший крок — створення зони вільної торгівлі відразу після вступу до СОТ, що було запропоновано ЄС у 2006). Деякі європейські політики та політологи вважають 2020 ймовірним роком вступу України до ЄС.

12 липня 2007 Європарламент у Страсбурзі ухвалив рішення висловити підтримку надання Україні перспективи членства в Євросоюзі. Відповідне рішення було прийняте за результатами обговорення доповіді депутата Міхала Томаша Камінські щодо мандату на переговори з Україною про нову поглиблену угоду.

 

Угода про асоціацію та Порядок денний асоціації

5 березня 2007 розпочато переговори про укладення нової угоди, яка має замінити Угоду про партнерство та співробітництво. Представники ЄС наполягали на укладанні стратегічних відносин з Україною як з країною сусідом. Під час Паризького Саміту Україна-ЄС (вересень 2008 року) досягнуто компромісного рішення щодо назви цієї угоди як Угоди про асоціацію.

Важливою складовою частиною нової Угоди є створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, яка передбачає максимально глибоку економічну інтеграцію на основі домовленостей, досягнутих під час двосторонніх переговорів з ЄС щодо вступу України до СОТ. Проведено сім раундів переговорів, наступний раунд заплановано на 5 — 9 жовтня 2009 року.

16 червня 2009 р. під час засідання Ради з питань співробітництва Україна — ЄС політично схвалено «Порядок денний асоціації Україна — ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію», який є новим практичним інструментом на заміну Плану дій Україна-ЄС, що, за оцінкою громадських експертів, не виправдав покладених на нього сподівань в окремих сферах співпраці, для підготовки Сторін до реалізації Угоди про асоціацію до моменту набуття нею чинності.

Документ підготовлено на принципах:

  • політичної асоціації та економічної інтеграції,
  • спільної участі, спільної відповідальності та спільної оцінки.

Передбачено щорічний перегляд та запровадження механізму моніторингу його реалізації.

Представництво Європейського Союзу в Україні запускає всеукраїнську комунікаційну кампанію «Moving Forward Together / Прямуємо разом». Мета кампанії − підвищити обізнаність українців про переваги та можливості співпраці України та ЄС.

Кампанія «Moving Forward Together / Прямуємо разом» включає пріоритетні теми для ЄС в Україні: глибоку та всеохоплюючу зону вільної торгівлі, відновлення сходу та децентралізацію. Окрім того, кампанія висвітлює основні програми та ініціативи ЄС, серед яких «Горизонт 2020», «EU4Business», «Креативна Європа», щоб поінформувати про підтримку інновацій, малого та середнього бізнесу та розвитку культури в Україні.

«Ми розпочали загальнонаціональну комунікаційну кампанію з метою продемонструвати переваги співпраці України та ЄС для українців вже сьогодні. Ми хочемо, щоб громадяни цієї країни знали про підтримку ЄС та використовували можливості, які надають наші проекти, наприклад, молоді, бізнесу чи культурним та освітнім інституціям. У партнерстві з українським урядом таке співробітництво призведе до позитивних змін та поліпшить життя українських громадян», − заявив голова Представництва ЄС в Україні посол Хюг Мінгареллі.

Україна є пріоритетним партнером, якому ЄС надав понад 12 млрд євро за останні 3 роки. Проте 77% українців не знають про програми ЄС в Україні, згідно з опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, проведеним у грудні 2017 року. Поінформованість про програми ЄС та можливості і переваги, які вони пропонують українцям у галузі торгівлі, культури та освітньому обміні, про підтримку таких ключових реформ, як децентралізація або допомога внутрішньо переміщеним особам, ще нижча.

Кампанія «Moving Forward Together / Прямуємо разом» розпочнеться 12 березня на національному телебаченні, після чого детальна інформація про проекти та програми ЄС буде розповсюджена у друкованих та онлайн ЗМІ, а також через зовнішню рекламу.

«Гасло кампанії «Moving Forward Together / Прямуємо разом» відображає позитивне партнерство між Україною і ЄС та їхню спільну мету», − пояснив Майкл Чемберлен, керівник та креативний директор проекту ЄС «Комунікація Європи в Україні».

Переглянути ролики проекту

Представництво ЄС пропонує до уваги українських журналістів брошуру “ЄС: Посібник для журналістів”, яка щороку оновлюється. В книжці можна знайти всі важливі контакти прес-служби ЄС, опис всіх інформаційних ресурсів та послуг ЄС. Також невід’ємною частиною є роз’яснення “хто є хто в ЄС” або презентація і контакти всіх основних аналітичних центрів і медіа ресурсів, які пишуть про ЄС.

Завантажити посібник

Буклет "Асоціація ЄС-Україна: що це дає Вам?"

Буклет "2017: Європейський Союз - Україна"

Видання для дітей "Відкрий для себе Європу!"

Бібліотека довідкових матеріалів для українських регіональних медіа

Буклет «Євроінтеграція можливостей. Як ЄС допомогає Україні?»

Буклет "Європейський Союз. Що це таке?"