Граматичне сміття

Безграмотність зовнішньої реклами поступово стає нормою. І сумчани поступово звикають до помилок, рекламні ляпи поступово приїдаються й стають мало не новим правилом. У нашому місті, яке, безперечно, буде краще, безмежний простір для буйної фантазії «русько-украйонських» креативщиків. У нас, виявляється, є вулиця Веретинівська й проспект Шевченко. Дзержинське відділення одного з банків на вже три роки як вулиці Троїцькій, очевидно, свято береже пам’ять про Фелікса Едмундовича. В центрі міста продається «пица» і «горячі пиріжки», які запропонує запити пивом «хмільний боченок». І зауважу, що на все це – «самі низькі ціни», «оторочка платежу», і, крім того, можливий «наловий і безналовий розрахунок». Ну просто «вишуканий смак срібного віку»! Для тих, хто втомився – мінеральної водиці в санаторії «дзюрчить криниця». А хто зможе пояснити це граматичне свавілля й виправити помилки (з допомогою 3G-інтернету) - тому «ЗАЧОТ». Що воно таке – незрозуміло, бо українською – залік, російською – зачёт…

Увесь цей граматичний бруд має ще один бік: він формує недбалість у відношенні до мови. Не лише у побутовому спілкуванні, а й у професійному. Поступово знижується авторитет професійних мовних продуктів, зникають еталони, на які можна рівнятися. Якщо безграмотність дозволяють собі автори шкільних підручників, диктори державних теле-і радіоканалів, відомі діячі культури, то що ж вимагати від нас, суржикомовних? Власне, це питання не пріоритету української чи російської мови, не цензури, а – культури. Такі помилки – як мутовані гени, поступово руйнують. Покоління, яке вже пише на стіні під’їзду: «Віктория, ти лудша».

Анна Коршунова

Інформаційний протигаз

М.Маклуен

Свого часу Альберт Ейнштейн попереджав, що наступною загрозою для людства після атомної бомби буде електронна. Залишається додати: ця бомба – вповільненої дії, яка полягає в масовій інтерактивності та неймовірній швидкості процесів обміну інформації. А ще – у катастрофічному збільшенні можливостей маніпуляції з допомогою медіа. У кінці ХХ століття з’явилась ще одна глобальна екологічна проблема, пов’язана з виживанням у агресивному інформаційному середовищі. І запобігти їй іноді набагато важче, аніж прибрати сміття чи запровадити штрафні санкції для хімкомбінатів…

Медіаекологія: від першого листа до…

Екологія, яку ми на побутовому рівні звикли асоціювати з забрудненням довкілля, насправді має значно ширші межі. Її головне завдання – вивчення взаємозв’язків організму й середовища. Медіаекологія може бути визначена як вивчення взаємозв’язків людини й інформаційного середовища; створеного технологіями й методами, модулями інформації і кодами комунікації, які відіграють провідну роль у людській діяльності. «Батьком» медіаекології вважається канадський соціолог і культуролог М.Маклуен (Mcluhan), який першим відзначив всеосяжний вплив на людське суспільство нових засобів комунікації. Вони, із його точки зору, визначають зміну історичних епох, витісняють колишні види мистецтва й спілкування і володіють здатністю переводити досвід минулого в нові форми. Маклуен проаналізував комунікативні функції різнорідних предметів культури: мови, грошей, друку, науки, комп'ютерів, телебачення, які стають технологічним продовженням людських органів чуття і радикально впливають на стиль життя, ціннісні орієнтири, сприйняття світу і соціальну структуру суспільства. Він вважав, що обплутаний електронними мережами світ перетворюється на «глобальне село», де скасовані простір і час, а життя кожного індивідуума знецінюється. Медіаекологія намагається зрозуміти, як саме медіа-технології впливають на наше сприйняття реальності, розуміння, відчуття, цінності, як наша взаємодія з медіа збільшує або зменшує наші шанси на виживання.

Першою медіа-технологією був… звичайний людський голос. Десятки тисяч років народні оповідачі були «передавачами» культурної спадщини. Відповідно до сучасної термінології, вони працювали у мультимедійному форматі, тобто використовували костюми, міміку, звуковий супровід, елементи танцю. Поява письма спричинила серйозні зміни, адже змусила людство розвивати здатність до абстрактного мислення. Поширення друку призвело до демократизації грамотності, яка вже перестала бути привілеєм еліти. Із середини ХІХ століття розвиток медіа технологій почав прискорюватися. Спочатку на арену вийшли нові електронні медіа – телеграф і телефон, потім – радіо і телебачення, фотографія й кіно. Дивно, але те, що ми вважаємо прогресивним, зруйнувало абстракцію писемного слова й повернуло людину до комунікацій у кращих традиціях давніх сказителів, які не знали письма. Очевидно, що людство переживає такий собі «печерний вік» інформаційної епохи і тільки-но почало вчитися захищатися від невидимих монстрів медіа-середовища, які кожної слушної миті загрожують поглинути особистість.

Медіаекологія – теоретична наука, але існує також практичний напрям, яким займаються спеціальні центри та вчителі факультативних дисциплін у школах - медіаосвіта. Те, що для українських освітян поки що вдивовижу, і тільки-но починає впроваджуватися у систему освіти, за кордоном є обов’язковим у системі освіти мало не з пелюшок. Безперечно, і медіаекологія, й медіаосвіта – це значно ширше коло питань та проблем, аніж просте завдання навчити людей протистояти інформаційним загрозам. Але проблема захисту й адекватного, критичного сприйняття оточуючої інформації існує, і її вирішення є не менш важливим, аніж інші екологічні проблеми.

«Як вижити в інформаційному середовищі»

Саме таким є основне завдання медіа-грамотності на Заході, зокрема, в США: оснастити підлітків чимось на кшталт індивідуальних засобів безпеки. Дітей вчать критично сприймати медіа, бачити комерційні мотиви позаду насильницьких чи порнографічних сюжетів, аналізувати й подумки деконструювати екранний чи друкований продукт. Цілі серії спеціальних відеофільмів, тренінгів і програм розроблено західними центрами медіа-грамотності для того, щоб прищепити юному поколінню «інформаційний імунітет».

На семінарі з медіаосвіти, який відбувся в Сумах, у рамках фестивалю «Кришталеві джерела», педагогів майже не було. Можливо, тому, що ця дисципліна в Україні – з розряду інноваційних, хоча, як окремий предмет, буде включена до навчальної програми десятих класів загальноосвітніх шкіл України вже за п’ять років. Уже цього року до навчальних програм усіх предметів, за виключенням української мови й літератури, включені елементи медіаосвіти. Про це під час семінару повідомила заступник директора Інституту соціальної та політичної психології АПН України Любов Найдьонова. Концепція впровадження медіаосвіти в школах була розроблена науковцями лабораторії психології масових комунікації та медіа психології, яку вона очолює та схвалена Національною академією педагогічних наук України. Упровадження всеукраїнського експерименту розпочалося цього року в 82-х школах Києва, АР Крим і ще семи областей України. Головним завданням експерименту є підготовка дитини до правильної взаємодії з інформаційним простором та правильного споживання медіа-продукту. Новий предмет має виховувати у школярів критичне ставлення до того, що їм пропонує телебачення та мережа Інтернет.

- Сумська область у всеукраїнському експерименті з упровадження медіаосвіти теж планує брати участь. Це означає, що нашим педагогам і науковцям ця тема досить цікава, - стверджує старший викладач кафедри психології СОІППО Сергій Шаванов, поки що єдиний сертифікований спеціаліст із медіаосвіти в Сумах. – Ми тільки починаємо працювати у цій сфері, плануємо створити робочу творчу групу, можливо, проблемну лабораторію при нашій кафедрі психології, до якої увійдуть вчителі, журналісти, науковці, мистецтвознавці. Питання впровадження медіаосвіти надзвичайно актуальне. Вміння орієнтуватися й захищатися від негативних впливів у інформаційному світі сучасним дітям необхідне так само, як і інші елементарні знання із техніки безпеки. Наприклад, за статистикою, 96% українських підлітків користуються Інтернетом. Оскільки практично неможливо запровадити контроль і змінити медіа, залишається один вихід - змінити їхню аудиторію. Ця думка трохи утопічна, але дуже важлива для медіаосвіти, яка є такою собі інструкцією для користування засобами масової комунікації. Медіаосвіта як навчальний курс уже десять років викладається в Російській Федерації і понад сорок років у розвинених країнах, таких, як Канада, США, Франція, Німеччина та інших. Тобто є гостра потреба дати підростаючому поколінню адекватно сприймати те медіа середовище, в якому ми живемо.

- Сергію Валентиновичу, які небезпеки для дітей таїть сучасне медіа-середовище?

- Медіа-середовище має різні й не завжди чесно заявлені інтереси, дає можливість зацікавленим і впливовим колам вести подвійну гру. Це дуже сильний інструмент впливу на незрілу підростаючу особистість, і цим користуються люди, які контролюють величезні фінансові потоки й перебіг політичних подій. За допомогою ЗМІ можна готувати людей до певних дій, принаймні до певного сприйняття подій. Власне, це технології маніпуляції свідомістю.

- Забруднення інформаційного середовища можна розглядати як одну з екологічних проблем сучасності. Але ж проблеми не вирішити одними лише індивідуальними засобами безпеки…

- Так, тому одним із напрямків медіаосвіти є вплив на медіа-середовище через тих людей, у яких сформовані певні засади, переконання, критичне мислення. Діти виростуть і будуть впливати законодавчо на те, що відбувається у медіапросторі.

- Наскільки серйозні небезпеки, які таїть медіа-середовище?

- Приблизно 450 років тому з’явилося книгодрукування, і це стало однією з ознак прогресу. Наслідки цього прогресу, зокрема, технологічного, можуть відкинути людство назад і перетворити його на натовп споживачів, якими легко маніпулювати. Перша ознака: зараз ми спостерігаємо кризу читання. Тому виникла необхідність виробити певні навички захисту від негативних впливів, головним чином за допомогою формування правильного сприйняття реального світу. Телебачення, інтернет руйнують нормальне інформаційне середовище, сприяють формуванню викривленого сприйняття реальності. Цінності реального життя, справжнього, не віртуального світу, нівелюються. Наприклад, що таке смерть у онлайн-грі, коли у тебе в запасі ще кілька життів? Коли ти можеш не замислюватись про культуру поведінки, повагу до співрозмовника, моральні цінності й висловлюватися на форумі як завгодно під вигаданим ім’ям? І це лише один з багатьох аспектів. Тому і є зараз актуальним впровадження медіаосвіти, яка згодом стане невід’ємною частиною загальної освіти. Так само як усім корисно й потрібно знати основи хімії, біології, математики, так само корисно й потрібно знати й уміти орієнтуватися у медіапросторі, в якому ми всі живемо. А надзавдання – впливати законодавчо на формування медіапростору через соціально відповідальних людей, яких ми будемо «медіавиховувати».

«Сьогодні середньостатистична дитина живе в електронному середовищі. У світі інформаційного перевантаження». МакЛюэн, Cybernetics and Human Culture, 1964

«Медіаекологія намагається виявити, які ролі медіа примушують нас грати, як медіа структурують те, що ми бачимо, чому медіа впливають на наші почуття й дії саме так, а не інакше»

Постман, The Reformed English Curriculum, 1970

Анна Коршунова

Мовне сміття навколо нас

Питання забруднення інформаційного довкілля, порушене на сторінках попереднього «Екологічного орієнтиру», мало несподіване продовження. Зокрема, тема засилля мовних помилок у зовнішній рекламі активно обговорювалася на засіданні комісії з питань контролю за дотриманням та впровадженням української мови в місті Суми. Аналіз законодавчої бази показав, що, на жаль, важелів впливу на безграмотних рекламодавців практично немає. Хіба що роз’яснювальна та просвітницька робота, ефективність якої у цій ситуації є досить сумнівною. То що ж робити з чужими помилками?

Безперечно – вчитися на них. І вчити дітей помічати навколо себе мовне сміття, аби потім, ставши дорослими, вони уважніше ставилися до інформації, яка виноситься «на люди». Тому управлінням освіти і науки Сумської міської ради, інформаційно-методичним центром було ініційовано проведення експерименту, який мав на меті зібрати й проаналізувати помилки у зовнішній рекламі. Старшокласники сумської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №27 підготували дослідницько-пошуковий проект «Мовне сміття навколо нас», який був презентований на занятті з культури мовлення. Про те, як усе відбувалося, розповідає керівник проекту, вчитель української мови й літератури Тетяна Володимирівна Лисенко.

- Практичну частину проекту – таку собі роботу над помилками в масштабі міста, діти виконали дуже ретельно. Група учнів-старшокласників відправилася вулицями міста Суми з метою дослідити, наскільки воно є чистим у мовному плані. Виявилося, що не все так гаразд. Зібрані матеріали були ретельно вивчені та досліджені (до вивчення долучилися п’ять міні-груп з учнів 11-А класу). Дороговказом у дослідженні стали, звичайно, правопис, словники та довідники.

Учні зібрали цілу колекцію фотографій біг-бордів, рекламних вивісок, лайт-боксів, тексти яких містять різноманітні помилки. Серед них були справжні шедеври, як, наприклад, «вул. Нижне-Сіроватская» або «Св’яткові весілля». Матеріали, зібрані учасниками «експедиції» стали інформаційним супроводом до заняття, метою якого було привернути увагу старшокласників до мовного середовища, яке нас оточує, навчити помічати «мовний бруд» та уникати його у власному усному та писемному мовленні, виховувати свідомих та небайдужих громадян свого міста та держави, бажання слідкувати за власною культурою мовлення.

Звичайно, користь від проведеної роботи полягала не тільки в тому, що діти зайвий раз повторили правила. Робота над проектом змінила відношення його учасників до мовної культури. Головне, що ці зміни, на мою думку, є незворотними: це схоже на те, коли ти не бачиш якусь дрібну деталь на картині, поки не придивишся уважніше. Потім уже не помітити цю дрібничку неможливо. Ось таке вміння помічати й критично оцінювати є дуже важливим. Крім того, очевидним був і психологічний аспект, своєрідна зміна ролей: якщо зазвичай на помилки вказують учням, то в даному випадку вони самі виконували обов’язки перевіряючих. Важливим був також розвиток критичного мислення, особливого погляду на проблему мовного забруднення, формування певного погляду, переконань, активної позиції. Заняття допомогло ствердити думку про те, що ми повинні бути небайдужими до всього, що нас оточує, промовляє з великих рекламних щитів, оголошень, вивісок, що необхідно знати, як правильно й помічати «мовний бруд» навколо себе й ні в якому разі не допускати подібних помилок у своєму мовленні, на вивісках та рекламах, якщо в майбутньому доведеться долучитися до їх виготовлення.

Зважаючи на зацікавлення учнів і ефективність проекту, Тетяна Володимирівна планує й далі працювати над темою мовного сміття. Зовнішня реклама змінюється, і одні «шедеври», зафіксовані учнями, замінено на інші, часто не менш показові. Залишається сподіватися, що виховане на цих помилках покоління вчитиме своїх дітей на кращих, позитивних прикладах.
Анна Коршунова