001.jpg
Сайт працює в тестовому режимі

Майдан Незалежності (адміністративна частина)

На правому березі Сумки розташований адміністративний центр – майдан Незалежності, прикрашений дугоподібним будинком обласної державної адміністрації і міської Ради, а також висотним готелем і будинком професійних спілок. Ансамбль площі закладено у 1970 році. Його архітектурне рішення ґрунтується на контрасті: горизонтальному членуванню адміністративного будинку протиставлені вертикальні лінії готелю. Обидві споруди виконані за проектом харківського архітектора Ольги Абрамівни Вірченко і є пам’ятниками архітектури ХХ ст.

Значною містобудівною подією післявоєнного періоду стала забудова проспекту Карла Маркса (нині Шевченка). Початок проспекту з боку вокзалу був задуманий як парадні ворота в місто, тому перші два будинки, що стоять при в’їзді на проспект, прикрашені декоративними вежами. Район проспекту забудований переважно типовими п’ятиповерховими будинками. У 1970 році у Сумах з’явилася можливість зводити будинки підвищеної поверховості, перші з яких були побудовані вздовж схилів ріки Сумки, у районі скверу "Дружба". Розмаїтість у типову забудову внесли кінотеатр "Дружба", відкритий у 1972 році, і навчальний корпус машинобудівного коледжу, що бере свій початок від професійного училища, заснованого в 1917 році. У 1930 році училище було реорганізовано в машинобудівний технікум. У даний час у Сумах працює чотири вищих навчальні заклади, найстаріше з яких педагогічний університет ім. А. С. Макаренка, Сумський державний і національний аграрний університети, Українська академія банківської справи.

Привокзальна вулиця виводить нас до залізничного вокзалу. Перше приміщення станції у Сумах було побудоване в 1878 році, коли через місто протяглася залізнична магістраль Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба Харково-Миколаївської (нині Південної) залізниці. І. Г. Харитоненко подбав про те, щоб залізниця пройшла безпосередньо поблизу рафінадного заводу, який йому належав. Річ у тому, що земля, по якій намічалося прокласти сталеву магістраль у районі Сум, була в приватній власності і її ціна перевищувала закладену в будівельному кошторисі. Різниця вартості землі була покрита І. Г. Харитоненком. Якби не його особиста зацікавленість у транспортуванні виробленого в Сумах рафінаду, залізниця підійшла б до міста з півдня, у районі сучасного аеропорту, де земля була казенною. Перший вокзал був зруйнований у 1941 році. Після війни, у 1948 році, звели новий – за проектом архітекторів Е. А. Лимаря і В. М. Сиромятникова. У 1984 р. відкривається третє в історії станції приміщення вокзалу. Проект розробляв Харківський інститут "Жилдорпроект" за участю Сумської філії інституту "Укрміськбудпроект".

Одним з найбільш повно збережених міських ансамблів є комплекс дитячої лікарні святої Зінаїди, побудованої у 1896 році в стилі неоготики. Цей лікувальний заклад і донині використовується за своїм функціональним призначенням. Лікарня обладнувалася і утримувалася на кошти П. І. Харитоненка на виконання заповіту його батька – Івана Герасимовича. Вона призначалася для дітей від дня народження до 12 років, переважно з бідних сімей. Безкоштовним для них було не тільки лікування в стаціонарі, але і прийом у поліклініці. Мозаїчне зображення святої Зінаїди, що входить нині до зібрання Сумського художнього музею, до революції було вміщене в готичній (стрілчастій) ніші у верхній частині фасаду.

Своєрідний за архітектурою будинок під № 15, із трьома фронтонами на протяжному фасаді, до революції належав потомственому почесному громадянину, управляючому головною конторою в Сумах торгового дому "І. Г. Харитоненко із сином" міщанину Фердинанду Шрейнеру.

На старій Троїцькій вулиці привертає до себе увагу гострим фронтоном у центрі фасаду і загальним неоренесансним виглядом дитячий притулок імені Наталії Максимівни Харитоненко, відкритий на її кошти в 1888 році. Вона ж пожертвувала садибу. У притулок приймали з семирічного віку дівчаток-сиріт, дівчинок з багатодітних родин або родин, що втратили годувальника. Тут вони навчалися початковій грамоті в обсязі курсу однокласних народних училищ, а також рукоділлю і веденню домашнього господарства. Після смерті в 1904 Наталії Максимівни попечителькою притулку стала Віра Андріївна, дружина П. І. Харитоненка, і опікувалася вихованками аж до початку революції. У 1906 році вона успішно завершила клопотання про розширення програми викладання, завдяки чому при притулку було створене жіноче училище, після закінчення якого дівчаткам присвоювалось звання початкової вчительки. Його випускниць П. І. Харитоненко віддавав заміж за молодих майстрів і інженерів, що працювали на його підприємствах, і – у разі оформлення шлюбного контракту – давав за дівчинами придане.

Поруч із садибою Харитоненків католицькою громадою Сум у 1900 році був отриманий дозвіл на будівництво костьолу. Труднощі, що виникли при цьому, були успішно подолані завдяки втручанню П. І. Харитоненка, який, будучи православним, лояльно ставився до представників інших конфесій. У зв’язку з причинами матеріального характеру будівництво костьолу велося повільно і було завершено тільки в 1911 році. Після 1917 року служби в храмі відбувалися з перервами до 1932 року, відновилися в період німецько-фашистської окупації, коли всі церкви Сум були відкриті. Після війни костьол знову був закритий, відродження сумської римо-католицької громади і храму почалося в 1991 році.

У нинішньому будинку Обласної споживчої спілки, напроти костьолу, до 1917 р. містилося чотирикласне міське чоловіче училище, засноване в Сумах у 1905 році і перейменоване у 1912 на вище початкове. У навчальних закладах подібного типу отримували освіту діти ремісників, дрібних службовців і купців. Навчалися в чотирикласних міських училищах протягом 6 років, тому що курси першого і другого класу тривали по два роки.

Переїхавши міст через річку Сумку, ми залишаємо Зарічний район і в’їжджаємо в Ковпаківський на вулицю Троїцьку. До Великої Вітчизняної війни існував міст, побудований у 1910 році за проектом московського інженера Тайфеля на кошти П. І. Харитоненка. Посередині по боках він був прикрашений гранітними обелісками.

На крутому березі р. Сумки здіймається пам’ятник уродженцю Сумщини, двічі Герою Радянського Союзу, прославленому повітряному асу Степану Павловичу Супруну. Він створений скульптором Я. С. Ражбою у 1947 році. У 1911 році, в пошуках кращої долі, Супруни-батьки виїхали в Канаду. У 1924 році вони з п’ятьма синами та дочкою повернулись в СРСР, а в 1926 оселилися в Сумах. З 1929 року Степан Павлович пішов до лав армії, незабаром став одним з провідних льотчиків-випробувачів країни. Брав участь у боях з японцями на території Китаю в 1939 році. У 1940 році йому було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Навесні 1940 року С. П. Супрун побував у Німеччині в складі урядової комісії із закупівлі літаків. Він зустрівся з німецькими авіаконструкторами Мессершміттом і Хейнкелем і, на превеликий подив німецьких льотчиків, робив фігури вищого пілотажу на незнайомих йому літаках новітніх конструкцій. На початку Великої Вітчизняної війни прославлений ас командував винищувальним авіаполком особливого призначення. У нерівному бої із шістьма фашистськими літаками 4 липня 1941 року відважний льотчик загинув. Посмертно нагороджений другою Золотою Зіркою. С. П. Супруну першому в роки Великої Вітчизняної війни було присвоєне звання двічі Героя Радянського Союзу.

Для того, щоб історичний центр міста став пішохідним, від Червоної площі в північному напрямку паралельно Соборній була прорізана вулиця Героїв Сталінграда.

На початку цієї вулиці, на узгір’ї, розташований світломузичний фонтан "Садко". За ним стоїть один з корпусів Банківської академії, де до революції була Перша жіноча гімназія, заснована в 1873 році, а пізніше – школа № 2 імена Д. І. Косаренка.

З терасових площадок біля фонтану відкривається панорама лівобережних районів міста, з якими з’єднує міст через р. Псел завширшки 50 м. Історично нинішня Харківська вулиця за мостом називалася Харківськими греблями, оскільки ще до Вітчизняної війни в заплаві Псла протікало кілька стариць, через які були перекинені п’ять мостів. Тут, у районі 1-го Харківського моста, на лівому березі Псла в ІІ половині ХІХ століття з’явився перший у Сумах громадський сад. Називався він "Швейцарія" за штучними кам’яними гірками, що були влаштовані в ньому, і славився великим літнім театром з тією ж назвою. На правому березі Псла на початку ХХ століття був на кошти Ліщинських розбитий парк, який став називатися їх ім’ям. У ньому містився перший у місті літній кінотеатр "Ілюзія". Цей парк нині носить ім’я Івана Микитовича Кожедуба, уродженця Сумщини, прославленого льотчика, тричі Героя Радянського Союзу.

У центрі Театральної площі розташоване приміщення Театру драми і музичної комедії ім. М. С. Щепкіна, побудоване в 1980 році за проектом київського архітектора Степана Павловича Сліпця. Зал для глядачів розрахований на 950 місць. Головна прикраса фойє – порцелянове панно "Птахи щастя", виконане художниками фарфорового заводу, котрий існує в Сумах з 1965 року. Історія театру, як пересувного робітничо-колгоспного, бере початок у 1933 році в Лубнах. З 1939 року, часу утворення Сумської області, колектив працює в Сумах, у приміщенні колишнього театру Д. М. Корепанова. У 1939 році, на пропозицію тодішнього головного режисера Доміана Івановича Козачківського, театру присвоєне ім’я великого російського актора Михайла Семеновича Щепкіна. Пам’ятник йому, створений за проектом бєлгородського скульптора Анатолія Смілого, установлений перед будинком театру в 1989 році. Ім’я Щепкіна для жителів Сум дороге ще і тому, що наш край пов’язаний з його життям і початком творчого шляху. У селі Проходи (нині Краснопільського району) пройшло раннє дитинство актора. Хлопчиком, а також уже відомим виконавцем Щепкін неодноразово бував у Миропіллі, де проживала родина його рідної тітки по батьку. В Юнаківці, нині Сумського району, влітку 1810 року, спостерігаючи в домашньому театрі князя Михайла Андрійовича Голіцина за майстерною грою курського актора-аматора князя Прокопія Васильовича Мещерського, Михайло Семенович, за власним визнанням, одержав перший урок реалізму, простоти і природності поводження на сцені, який вплинув на все його подальше творче життя. Мандруючи з провінційними театрами Харкова, Полтави, Тули по українських ярмарках, Щепкін неодноразово гастролював у Ромнах, на знаменитому Іллінському ярмарку, де влітку 1818 року була відкрита підписка на його викуп з кріпацтва у спадкоємців курського графа Гаврила Семеновича Волькенштейна і де в 1822 році актору було запропоновано перейти на сцену Московського Малого театру.

Травень 2017
Пн В Ср Ч Пт Сб Н
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31