004.jpg

Народився в м. Суми 9 жовтня 1989 року.

Закінчив Сумську спеціалізовану школу №25, потім – Сумський професійний ліцей харчових технологій та торгівлі. Відбув строкову службу в армії.

Народився 04 грудня 1983 року у м. Сєвєродвінськ Архангельської області. Ріс і навчався в місті Суми.

Віталія Миколайовича всі пам’ятають, як веселу людину, душу колективу, завжди готового прийти на допомогу, працьовитого, відповідального, самовідданого. Він любив та хотів жити. Таким він був ще зі шкільних років. Закінчив Сумську загальноосвітню школу №17, у якій до цього часу зберігаються спортивні нагороди, що він виборов. Спорт, військова справа завжди захоплювали Віталія. Він вже в 9 класі пішов на підготовчі курси до артучилища, а також став кандидатом у майстри спорту з легкої атлетики (з бігу). І це не дивно – Віталій завжди обирав активний спосіб життя.

Народився 16 жовтня 1996 року в м. Суми.

З 2003 року навчався в Комунальній установі Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №22, м. Суми, Сумської області. Базову загальну середню освіту отримав у 2012 році.

Після закінчення 9-го класу вступив до Сумського будівельного коледжу. Провчившись там 2 роки, повернувся до навчання в школу (ССШ №7). Незабаром переїхав до Автономної Республіки Крим, де навчався в Симферопольській школі. Проте, після анексії Криму, у березні 2014 року, Ігор Гольченко повертається до міста Суми й продовжує навчання в 11 класі КУ ЗОШ №22. Випускник 2014 року.

Народився 25 грудня 1982 року в місті Суми в сім’ї робітників.

З 1990 по 2000 рік навчався в навчально – виховному комплексі «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, гімназія №7» м. Суми, Сумської області.

З 01.09.1999 р. по 30.06.2001 р. – навчання в Сумському професійно-технічному училищі №2, після закінчення отримав спеціальність слюсаря – ремонтника 4 розряду.

З 2001 по 2003 рік проходив військову службу в лавах ЗСУ, в танковій бригаді в місті Новгород – Волинський.

08.07.2003 року прийнятий на роботу до ПАТ «Сумське НВО ім. М.В.Фрунзе» ( цех №22) на посаду слюсаря – ремонтника 4 розряду.

Народився 4 грудня 1981 року в с. Жовтневе Білопільського району Сумської області.

Закінчив Сумське училище професійної підготовки працівників міліції УМВС України в Сумській області.

У жовтні 2010 року прийшов працювати електрогазозварником в об’єднаний цех двоокису титану на ПАТ «Сумихімпром». Проявив себе як спокійний, врівноважений фахівець своєї справи. За характером рішучий, цілеспрямований, здатний до самодисципліни й порядку. Порядок у всьому - основна риса його характеру ще з дитинства. Не любив нічого відкладати на потім, вважав, що потрібно радіти кожному дню у житті.

В березні 2014 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив у 9-ій реактивній батареї 3-го реактивного артилерійського дивізіону 27-го реактивного артилерійського полку Сухопутних військ Збройних Сил України.

Народився 8 квітня 1994 року в м. Суми. Проживав у м. Суми. Сержант, командир відділення 9 реактивної батареї 27-го реактивно - артилерійського полку.

На ПАТ «Сумихімпром» прийшов працювати у 2013 році слюсарем-ремонтником в цех по виробництву гранульованого суперфосфату, одночасно заочно вступив до Сумського державного університету на факультет «Інженерна механіка». Допитливий та надзвичайно самостійний, Руслан був спокійним хлопцем, але водночас прагнув усім прийти на допомогу, все доводив до кінця, був дуже послідовним, наполегливим. У нього була весела вдача, він полюбляв жартувати та розважати друзів, його завжди називали душею компанії. При цьому, хлопець не любив розповідати про свої проблеми, ніколи не скаржився на життя.

З початком тривожних подій на українському сході, Руслан пішов з першою хвилею мобілізації. Призовна комісія направила хлопця до артилерії.

Вже 26 серпня 2014 р. Руслана мали відправити у відпустку, але через загострення бойових дій всі відпустки скасували. 3 вересня 2014 р. 9 батарея, що знаходилась біля с. Перемога Луганської області, в якій служив Руслан, потрапила під артобстріл. Цього дня обірвалося життя хлопця.

Андрій Олександрович Реута народився 3 січня 1983 року у м. Суми. З дитинства шанував козацькі традиції, адже виховувався у родині Олександра Реути, якого знають як одного із засновників Українського козацтва.

До війська пішов із власної волі. Служив у добровольчому батальйоні «Донбас».

Загинув Андрій 31 січня 2015 року поблизу міста Вуглегірськ Донецької області в ході виконання службово-бойового завдання. Поспішаючи з Дебальцевого на допомогу побратимам, хлопці натрапили на ворожу засідку.

Про нього згадують, як про людину, яка любила спорт (займався страйколом) і риболовлю, був на «ти» з технікою.

Указом Президента України від 28 червня 2015 року № 365/2015 нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Рішенням Сумської міської ради від 13 серпня 2015 року №4673-МР за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу Андрію Олександровичу Реуті присвоєно звання «Почесний громадянин міста Суми» (посмертно).

Максим Сергійович Савченко народився 3 березня 1989 р. в м. Магдебург, Німеччина. У 1992 році сім’я переїхала до м. Суми. Закінчив Сумську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №7.

Максим належить до військової династії, вже шість поколінь родини Савченків обирали для себе цей шлях. Його батьки, мати і батько – військовослужбовці. Тому не дивно, що він визначився з майбутньою професією рано, ще в шостому класі. Мріяв стати десантником. Всі його улюблені фільми про десант. Він послідовно наближався до своєї мети – гарно навчався, активно займався спортом – плаванням, боксом, не пив і не палив, завжди залюбки ходив на уроки фізичного виховання і допризовної підготовки.

Наступного дня після випуску зі школи Максим поїхав поступати до військової академії ім. Сагайдачного, що у Львові. Навантаження були сильні, але для нього все, що пов’язано з армією, було його життям. Після закінчення академії почав служити в роті розвідки, що дислокувалася в Житомирі. Рота була чудова, Максим вирішив і надалі належати тільки до розвідки. З часом став командиром окремого розвідвзводу.

Народився Роман 15 лютого 1990 року в м. Суми.

Випускник Олександрівської гімназії (2007 р.) та Сумського державного універ-ситету (факультет «Економіка та менеджмент» (2012 р.), після працював на посаді фінансового аналітика у службі фінансового планування та контролінгу фінансового департаменту Корпорації «Артеріум». З юних років був активістом українського націоналістичного руху. Публічності та партійних посад не прагнув, втім для однодумців із Студентського братства Сумщини та Молодіжного Націоналістичного Конгресу був беззаперечним авторитетом. Надійний, безкомпромісний, вдумливий і незламний. Із тих, кого не підкупиш, не залякаєш.

Роман Атаманюк щоліта обирався бунчужним дитячого патріотичного наметового табору «Коловрат». Хлопець мав загострене почуття справедливості - слідкував за дотриманням законів лицарства у дитячій республіці. Для підростаючого покоління - без огляду на свої молоді літа - був моральним взірцем.

Народилась Олена Юріївна 24 вересня 1972 у с. Шаркан, Удмуртія (Російська Федерація).

Заслужений майстер спорту України. Освіта вища, закінчила інститут фізичного виховання Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Учасниця чотирьох Олімпіад (з 1994 по 2006 роки). Особистий тренер - Роман Романович Бондарук

З 1987 року займалася лижними гонками, а в 1989 році перейшла в біатлон. У цьому ж році Петрова виграє чемпіонат Радянського Союзу серед юніорів. Після розпаду СРСР вона переїжджає в Україну, де, вигравши дві національних першості, потрапляє до складу основної збірної команди України.

Дебютувала на Кубку світу в сезоні 1992-1993 рр. Справжнім успіхом можна назвати виступ Олени на Чемпіонаті світу 1996 року в Рупольдингу, де вона завоювала три медалі, а за підсумками сезону зайняла VІІ місце в загальному заліку Кубку світу. У 1997 р. Петрова завойовує ще одну медаль Чемпіонату світу, а на Зимових Олімпійських іграх 1998 року у Нагано вона потрапляє на подіум в індивідуальній гонці. Чотирьохкратна віце-чемпіонка світу завжди відрізнялась гарною стрільбою. Саме за це її цінують як гарного командного бійця, незамінного в естафетних змаганнях.