29 січня у День пам’яті про Героїв Крут у Сумах біля пам’ятника Т.Г. Шевченку зібралися містяни, аби згадати про молодих захисників, які полягли за незалежність рідної землі у далекому 1918 році.
Вшанувати пам'ять нескорених студентів та гімназистів завітав і міський голова Олександр ЛИСЕНКО.
«Народ, який не пам’ятає минулого, не має майбутнього. Ми мусимо не лише знати і шанувати дійсно незбагненний подвиг молодих хлопців, які відважно відстоювали право жити у незалежній державі, але й передавати його від покоління до покоління», – підкреслив очільник нашого міста.
Олександр Лисенко наголосив, що цю сторінку української історії, на жаль, доводиться перечитувати і сьогодні. Адже, і нині, як і майже сто років тому, Україна знову змушена давати відсіч російській військовій агресії. Молоді юнаки разом із кадровими офіцерами, сьогодні вступають в бій із ворогами на Сході нашої країни, як і тоді, на початку 1918 року.
На думку міського голови, суть та ідеологія політики Росії за століття принципово не змінилися, що ще більше підкреслює вражаючу схожість її дій на початку XX століття. Це і невизнання країною-агресором присутності своїх військ на українській землі, і брехлива пропаганда, і створення маріонеткових «республік» та підтримка «п’ятої колони» в Україні.
Голова обласної організації Конгресу української інтелігенції Віктор КАЗБАН зробив невеликий екскурс у минуле та ще раз нагадав всім присутнім про той трагічний 1918 рік.
За його словами, тоді саме в цей день 300 курсантів військової школи, студентів і гімназистів до останнього змагалися у нерівному бою із тисячною більшовицькою армією. Мета була одна – не дати загарбати рідну землю. Після п’яти годин бою, у полон потрапили 27 юнаків, яких згодом розстріляли. Того ж року їх тіла було перевезено до Києва та перепоховано на Аскольдовій могилі. Тривалий час про звитяжний подвиг молодих захисників ніхто не згадував, а за часів радянської влади їх могили взагалі були зруйновані.
Офіційно День пам’яті Героїв Крут почали відзначати в Україні лише з 2007 року.
Учасники зібрання також наголошували на необхідності консолідації зусиль щодо підтримки українських військових, проведення патріотичного виховання молодого покоління на прикладах як Героїв Крут, так і Героїв АТО.
На початку січня 1918 року більшовики встановили контроль у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях та розгорнули наступ на Київ. Наступ більшовицькі війська вели двома групами: одна вздовж залізниці Харків-Полтава-Київ, друга – у напрямі Курськ-Бахмач-Київ. В Бахмачі обидві групи об’єдналися.
Центральна Рада УНР у своєму підпорядкуванні мала окремі частини колишньої російської армії, що були українізовані, а також сформовані із добровольців підрозділи, серед яких варто назвати курінь Січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем, загони вільного козацтва, та сформований Симоном Петлюрою Гайдамацький Кіш Слобідської України. Саме добровольці стали опорою Центральної Ради.
25–27 січня 1918 року запеклі бої розгорнулись за станцію Бахмач. Оборона цього міста є однією з героїчних і маловідомих сторінок в історії визвольної боротьби українського народу.
Українські війська змушені були залишити Бахмач і відступити до станції Крути. На підкріплення українських частин в Крути було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу ім. Б. Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів). До юнаків школи приєдналась перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. Значна частина студентів та гімназистів не мала достатньої військової підготовки, були погано озброєні та екіпіровані. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще зо 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва з Ніжина.
Загалом, за різними підрахунками, у Крутах 29 січня 1918 року перебувало від 420 до 520 українських воякiв і юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів, бронепотяг під командою сотника М. Ярцева і бойовий потяг сотника С. Лощенка.
Близько шести годин тривав бій з переважаючими російськими військами, загальною чисельністю близько 4800 осіб.
Після бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до ешелонів. 27 студентів та гімназистів — одна чота - під час відступу потрапили у полон. І наступного дня вони були розстріляні або замордовані. Розстріл студентів під Крутами був одним із перших випадків розправи над полоненими у роки російсько-української війни, яка розпочалася в грудні 1917-го і тривала з перервами до листопада 1921 року. Він показав, що росіяни ведуть цю війну за іншими правилами, адже на фронтах Першої світової воюючі сторони дотримувались міжнародних Женевських конвенцій щодо полонених, за якими останнім гарантувалося життя.
Тіла загиблих студентів і гімназистів з-під Крут були перевезені до Києва, де 19 березня 1918 року урочисто поховані на Аскольдовій могилі. Участь у траурному мітингу на Аскольдовій могилі взяли державні й політичні діячі УНР, представники інтелігенції.
За сучасними підрахунками втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих.
Втрати бiльшовицьких вiйськ пiд Крутами були значними, сягали тільки вбитими 300 воякiв.
Відступаючи, крутянці підірвали мости і залізничне полотно і цим затримали більшовицький наступ. Затримавши ворога на чотири дні, вони дали змогу укласти Брест-Литовський мир, що de-facto означав міжнародне визнання української незалежності.
Звренення Президента України до Українського народу у зв'язку з Днем пам'яті Героїв Крут